— Давід казав мені, що мріє про багатство тільки заради вас, пані, й заради вашого брата. Але, гадаю, ви вже переконалися, що бажання збагатити Люсьєна — чисте безумство. Цей хлопець умить розтринькає і три маєтності.
Пригнічений вигляд Єви досить переконливо свідчив, що її останні ілюзії щодо брата розвіялись, і стряпчий умисне зробив перерву в розмові, вдаючи, ніби сприймає мовчанку своєї клієнтки за вияв цілковитої згоди.
— Отож у цій справі йдеться, власне, тільки про вас і вашу дитину, — вів далі Пті-Кло. — Вам ліпше знати, чи досить для вашого добробуту двох тисяч франків ренти в чеканні на спадщину після Сешара-батька. Ваш свекор давно вже має річний прибуток у сім-вісім тисяч франків, не рахуючи процентів на капітал. Таким чином, вас однаково чекає чудове майбутнє. Навіщо ж вам мучитись?
І стряпчий розлучився з пані Сешар, давши їй нагоду поміркувати над своїм майбутнім, яке вчора в усіх подробицях обдумав і наперед визначив Куенте-великий.
— Подайте їм надію на можливість отримати певну суму, — сказав ангулемський хижак стряпчому, коли той прийшов повідомити його про арешт Сешара. — І коли вони звикнуть до думки, що в них будуть гроші, ми приберемо їх до рук. Ми поторгуємось, як годиться, і помалу-малу змусимо їх погодитись на ту ціну, яку ми самі бажаємо дати за винахід.
Ця фраза передавала саму суть другої дії цієї фінансової драми.
Коли пані Сешар, змучена страхом за життя брата, вдяглась і вже спустилася вниз, щоб іти до в’язниці, її раптом опанувала болісна тривога — вона просто не могла собі уявити, як ітиме одна вулицями Ангулема. І тут знову з’явився Пті-Кло. В душі, звичайно, байдужісінький до горя своєї клієнтки, він, проте, повернувся й запропонував провести її до в’язниці; стряпчим рухала суто макіавеллівська підступність, але його фальшива чуйність надзвичайно зворушила Єву. Адвокат сприйняв її вдячність як належне і, звісно, не став відкривати їй очі. Подібна уважність з боку людини досить різкої й грубої, та ще в таку хвилину, змінила колишню неприхильну думку пані Сешар про Пті-Кло.
— Я веду вас найдовшою дорогою, — сказав він, — але тут ми не зустрінемо нікого.
— Уперше, добродію, я відчуваю, що не маю права йти з високо піднесеною головою. Вчора я дістала жорстоку науку...
— То було вперше й востаннє.
— О, я нізащо не залишуся жити в цьому місті...
— Якщо ваш чоловік погодиться на умови, про які я майже домовився з братами Куенте, — сказав Пті-Кло Єві, коли вони підійшли до воріт в’язниці, — дайте мені одразу знати. Я негайно візьму в Кашана дозвіл на те, щоб Давіда випустили з тюрми. І, гадаю, більш він туди не повернеться...
Подібна фраза, сказана біля самих тюремних грат, була тим, що італійці називають комбінацією. У них це слово означає дію, яка не піддається чіткому означенню; вона об’єднує в собі елементи шахрайства і права — тобто це такий собі дозволений обман, майже законна і добре обміркована хитрість. Згідно з їхнім розумінням, то й Варфоломіївська ніч була лише політичною комбінацією.
З причин, яких ми торкнулися вище, арешт за борги настільки рідкісне явище у провінційній судовій практиці, що в більшості французьких міст немає навіть боргових тюрем. Боржника садовлять до в’язниці, де утримують усіх обвинувачуваних, підслідних, підсудних і засуджених. Такі різні найменування, що їх послідовно застосовує закон до тих, кого народ без розбору називає злочинцями. Давіда тимчасово помістили в одну з нижніх камер ангулемської тюрми, звідки, можливо, відсидівши свій термін, щойно вийшов який-небудь злодюжка. Коли Сешара занесли до тюремних списків і призначили йому місячне грошове утримання, яке закон виділяє арештантові на харчування, Давід опинився віч-на-віч із гладким чоловіком, котрий для ув’язнених утілює в собі владу чи не вищу, аніж королівська, — з тюремником! Провінція не знає худих тюремників. По-перше, посада в нього така, що роботою він не обтяжений; по-друге, тюремник — це ніби хазяїн заїзду, який до того ж не мусить платити за оренду приміщення і дуже добре харчується коштом в’язнів, що їх він, звичайно, утримує надголодь і, подібно до хазяїна заїзду, розселяє згідно з їхніми статками. Хто такий Сешар, тюремник знав, — адже Давідів батько був добре відомий у всій окрузі, — отож хоч у Давіда й не було жодного су, він виявив новому в’язневі неабияку довіру, добре влаштувавши його на ніч. Ангулемська в’язниця збудована в середні віки і пізніше її переробляли так само мало, як і кафедральний собор. Будинок в’язниці, поставлений упритул до будинку колишнього суду, досі зберіг за собою назву «дім правосуддя». Низькі й міцні на вигляд, але досить струхлявілі двері, оббиті цвяхами, цілком заслуговували називатися циклопічними, хоча б тому, що класичне вічко, крізь яке тюремник міг роздивитись відвідувача, перш ніж його впустити, скидалось на око в лобі циклопа. Вздовж фасаду будівлі тягся коридор, куди виходили двері цілого ряду камер; денне світло проникало в них із внутрішнього двору крізь вікна, прорізані майже під стелею і затінені до того ж дашками. Тюремник жив у помешканні, відокремленому від камер склепінням, яке розділяло нижній поверх на дві половини; в самому кінці того склепінчастого коридора крізь вічко у дверях можна було бачити гратчасту хвіртку, що замикала внутрішній двір. Тюремник провів Давіда в камеру, двері якої виходили під склепіння і були якраз навпроти дверей його помешкання. Тюремник хотів мати за сусіда такого в’язня, котрий, з огляду на своє особливе становище, міг скласти йому компанію.