— Одне діло, добродію, виготовляти зразки паперу в малій кількості, у себе в кімнаті, у невеличкій формі, — сказав Куенте-великий Давідові, — й зовсім інше — організувати виробництво на фабриці. Можете судити про це хоча б із такого прикладу. Ми виробляємо кольоровий папір, і для його фарбування закуповуємо партії абсолютно однакової фарби. Скажімо, індиго, щоб підсинювати наші мушлі; ми отримуємо його в ящиках, де всі бруски одного виробництва. І що ж? Нам жодного разу не пощастило домогтися, щоб бодай у двох чанах паперова маса була однакового відтінку... При обробці сировини відбуваються якісь незбагненні для нас явища. Кількість і якість паперової маси зразу ж відбиваються на кінцевому результаті. Коли ви закладали в таз зовсім трохи сировини — я не запитую, якої саме — ви не випускали її з-під свого нагляду, ви могли однаково обробляти всі її складові частини, поєднувати їх, переміщувати, розминати, як вам заманеться, доводити масу до однорідного стану... Але звідки ви можете бути певні, що в чані на п’ятсот стоп паперу відбуватиметься те саме і запропонований вами спосіб виробництва дасть сподіваний результат і виправдає себе?..
Давід, Єва і Пті-Кло промовисто переглянулись.
— Візьмімо який-небудь схожий приклад, — сказав Куенте-великий, помовчавши. — Ви накосили на лузі оберемків два сіна і, добре його згнітивши, склали у себе в кімнаті. Причому сіно у вас не зіпріло, як кажуть селяни; бродіння хоч і відбувалось, але принаймні до пожежі не дійшло. Виходячи з цього досвіду, чи наважитеся ви скласти дві тисячі оберемків сіна у велику дерев’яну повітку?.. Ви чудово розумієте, що сіно спалахне і ваша повітка згорить, як сірник. Ви людина освічена, — сказав Куенте-великий, звертаючись до Давіда, — отож зробіть звідси висновок... Ви поки що накосили тільки два оберемки сіна, і ми боїмось, як би наша фабрика не згоріла, коли ми складемо в неї дві тисячі оберемків. Іншими словами, ми можемо втратити не тільки вміст одного чана, а й набагато більше — тобто зазнати великих збитків й залишитися з порожніми руками, затративши чималі гроші.
Давід був приголомшений. Своєю діловою мовою Практика розбивала Теорію, яка завжди заглядає в майбутнє.
— Чорта лисого я підпишу таку угоду! — грубо вигукнув Куенте-гладкий. — Можеш викидати свої грошенята на вітер, Боніфасе, як тобі хочеться, а я свої притримаю... Я пропоную сплатити борги пана Сешара і дати йому ще шість тисяч... Тобто три тисячі франків, — поправився він, — векселями на рік... ну, на рік і там кілька місяців... І це вже досить ризиковано... Нам доведеться зняти дванадцять тисяч з нашого рахунку в Метів’є. Ось вам і п’ятнадцять тисяч! Ні, більше я не згоден платити за цей хтозна-який там винахід, і то тільки за умови, що розроблятиму його сам. А ти мені, знай, торочив, Боніфасе: «Відкриття, велике відкриття!..» Я думав, у тебе більше олії в голові. Ні, в таку халепу я не полізу...
— Питання для вас зводиться ось до чого, — сказав Пті-Кло, анітрохи не збентежений цією вихваткою Куенте-гладкого. — Хочете ви чи не хочете ризикнути двадцятьма тисячами франків, щоб купити таємницю винаходу, який може збагатити вас? Без ризику, панове, як відомо, не матимеш великого зиску... Це та сама азартна гра, де ставка в двадцять тисяч може принести цілу маєтність. Гравець в рулетку ставить луїдор, сподіваючись виграти тридцять шість луїдорів, але він готовий цей свій луїдор утратити. Зробіть те саме.
— Мені треба поміркувати, — сказав Куенте-гладкий. — Я не такий обізнаний у справах, як мій брат. Я чоловік простий і поступливий, я тямлю тільки одне: обійшовся тобі молитовник у двадцять су, продавай його за сорок! У винаході, як слід не випробуваному, я бачу одне розорення. З першим чаном пощастить, а з другим — ні, тобі закортить спробувати ще й ще... А відомо ж: як запхаєш руку між триби, то й голову одірве...
І Куенте-гладкий розповів історію про якогось купця з Бордо, що послухав одного вченого й захопився обробітком цілинних земель. Він згадав про шість подібних випадків, які мав нагоду спостерігати сам, у департаментах Шаранти й Дордоні, у промисловості та в рільництві. Він розпалився, не хотів нічого слухати, й заперечення Пті-Кло не тільки не заспокоювали його, а ще дужче дратували.
— Як на мене, то я волію заплатити дорожче, але придбати щось надійніше, ніж цей винахід. Ліпше одержувати невеликий, зате певний прибуток, — сказав він, поглядаючи на брата. — По-моєму, справа ще не досить просунулася, щоб засновувати ділове підприємство, — заявив він на закінчення.