— То заради чого ж ви сюди прийшли? — запитав Пті-Кло. — Що ви пропонуєте?
— Визволити пана Сешара з тюрми і забезпечити йому в разі успіху тридцять процентів від прибутку, — жваво відповів Куенте-гладкий.
— Е, добродію, а на що ж ми житимемо, поки провадитимуться досліди? — сказала Єва. — Мій чоловік уже пережив ганьбу арешту, він може й повернутися до в’язниці. Втрачати йому більше нема чого, а свої борги ми якось та сплатимо...
Пті-Кло, дивлячись на Єву, притулив пальця до губів.
— Ви міркуєте нерозважливо, — мовив він, звертаючись до братів Куенте. — Зразки паперу ви бачили, старий Сешар уже казав вам, що він замикав сина на ніч у комору, і той виготовив там із зовсім дешевої сировини пречудовий папір... Ви прийшли сюди, щоб купити право на розробку винаходу. Бажаєте ви купити його? Так чи ні?
— От що, — сказав Куенте-великий. — До вподоби це моєму братові чи не до вподоби, а я візьму на себе ризик і заплачу борги пана Сешара; крім того, я дам йому шість тисяч франків готівкою, і він матиме тридцять процентів від прибутку. Але вислухайте мене уважно: якщо протягом року пан Сешар не виконав умов, які сам запише до угоди, він зобов’язується повернути нам ці шість тисяч, причому патент лишиться за нами, і ми вже якось та викрутимось!..
— Ти впевнений у собі? — запитав Пті-Кло, відвівши Давіда вбік.
— Звичайно, — сказав Давід, одурений хитрою тактикою братів і тремтячи від страху на думку, що Куенте-гладкий зірве переговори, від яких залежало його майбутнє.
— То я йду складати угоду, — сказав Пті-Кло братам Куенте і Єві. — Увечері кожен з вас отримає копію документа, завтра вранці ви матимете досить часу, щоб іще раз обміркувати умови договору, ну, а о четвертій пополудні після закінчення судового засідання ви підпишете його. Ви, панове, викупите у Метів’є векселі. Я подам клопотання про припинення справи в окружному суді, й ми підпишемося про взаємну відмову від претензій.
Ось які були зобов’язання Сешара.
«Ми нижчепідписані, й таке інше...
Пан Давід Сешар-син, друкар у Ангулемі, запевняє, що винайшов спосіб рівномірно проклеювати папір у чані, а також спосіб знизити собівартість виготовлення усіх різновидів паперу більше ніж на п’ятдесят процентів за рахунок використання в паперовій масі рослинних речовин, як підмішуючи їх до досі застосовуваного в такому процесі ганчір’я, так і вживаючи їх у чистому вигляді, а тому пан Сешар-син і панове брати Куенте уклали між собою ділову угоду з метою запровадження винаходу у виробництво на підставі нижченаведених умов і статей...»
За однією зі статей угоди Давід Сешар цілком позбувався своїх прав у випадку, якби не викопав умов, викладених у цій редакції документа, ретельно продуманого Куенте-великим і прийнятого самим Сешаром.
Другого дня о пів на восьму ранку Пті-Кло приніс текст угоди й повідомив Давіда та його дружину, що Серізе пропонує їм двадцять дві тисячі франків готівкою за друкарню. Купчу можна буде підписати увечері.
— Але, — сказав він, — якщо Куенте довідаються про цю оборудку, вони ще відмовляться підписати угоду. Від них можна чекати будь-яких неприємностей, навіть розпродажу вашого майна.
— Невже Серізе заплатить такі гроші? — запитала Єва, здивована цією несподіваною розв’язкою справи, на якій вона давно поставила хрест. «Якби це сталося місяців зо три тому, ми були б урятовані», — подумала вона.
— Гроші при мені, — коротко відказав адвокат.
— Та це ж чари! — вигукнув Давід і почав розпитувати Пті-Кло, звідки їм звалилося таке щастя.
— Усе дуже просто. Купці з Умо хочуть видавати свою газету, — пояснив адвокат.
— Але ж мене позбавлено права видавати газету! — сказав Давід.
— Тебе позбавлено... Але не твого наступника... А втім, — провадив він, — це не ваш клопіт. Продавайте друкарню, кладіть гроші до кишені, й нехай Серізе виплутується як знає. Він викрутиться.
— Ще б пак! — сказала Єва.
— Вам заборонили видавати газету в Ангулемі, — вів далі Пті-Кло. — Ну що ж, люди, які дали Серізе гроші на купівлю друкарні, видаватимуть її в Умо.
Засліплена надією одержати тридцять тисяч франків і вибитися нарешті зі злиднів, Єва дивилася тепер на ділову угоду з Куенте як на щось другорядне. І зрештою подружжя Сешарів поступилось у тому пункті угоди, що спричинився до останньої суперечки. Куенте-великий поставив вимогу, щоб патент було взято на його ім’я. І без особливих зусиль йому пощастило домогтися свого. Мовляв, права Давіда й так чітко обумовлені в тексті угоди, то чи не однаково, на кого з учасників підприємства буде взято патент? А його брат заявив: «Боніфас дає гроші на купівлю патенту, він витратиться на поїздку до Парижа, от іще дві тисячі добувай із кишені! Хай хоч патент він візьме на себе... А інакше... Та тут і балакати нічого!» Отож хижаки здобули перемогу в усіх відношеннях. Угоду Сешар і Куенте підписали о пів на п’яту пополудні. Після чого Боніфас галантно підніс пані Сешар шість дюжин столового срібла і чудову кашемірову шаль, бажаючи, як він висловився, загладити цими дарунками їхні бурхливі суперечки! Тільки-но сторони встигли обмінятися копіями угоди, тільки-но Кашен передав Пті-Кло розписки, квитанції, а також і три фатальні векселі, підроблені Люсьєном, як слідом за гуркотом поштового воза, що зупинився біля дому, на сходах пролунав голос Кольба: