Єва здивовано подивилась на нього.
— …..у тому разі, якщо ви добровільно відмовитесь від усіх прибутків за угодою, яку ви розірвете полюбовно. Це вас влаштовує?
— І все буде законно? — запитала Єва.
— Цілком законно, — відповів товариш прокурора, усміхаючись. — Куенте завдали вам чимало горя, і я хочу покласти край їхнім зазіханням. Бачите, тепер я урядова особа і повинен відкрити вам правду. Знайте ж, Куенте вас обманюють, але ви в їхніх руках. Якби ви зараз прийняли бій, ви могли б і виграти судовий процес, що його вони вам нав’язують. Та хіба ви захочете позиватися з ними? Адже ця тяганина триватиме років десять. Почнуться нескінченні експертизи та третейські суди, і вам не раз доведеться стати жертвою суперечливих рішень... А крім того, — з усмішкою сказав Пті-Кло, — я не бачу адвоката, який міг би вас захистити. Мій наступник — нездара. Думаю, поганий мир усе таки краще, ніж добра сварка...
— Я пристану на будь-яку угоду, що принесе нам спокій, — сказав Давід.
— Полю! — гукнув Пті-Кло свого служника. — Сходино запроси сюди пана Сего, мого наступника. Поки ми тут снідатимемо, Сего навідається до Куенте, — сказав він Єві й Давідові, — і через кілька годин ви повернетесь до Марсака розорені, але спокійні. Десять тисяч забезпечать вам ще п’ятсот франків ренти, і ви заживете щасливо на своїй прекрасній садибі.
Через дві години, як і пообіцяв Пті-Кло, метр Сего справді повернувся, принісши складені за всіма правилами закону папери, підписані братами Куенте, і п’ятнадцять тисяч франків банковими білетами.
— Ми багато тобі завдячуємо, — сказав Давід Пті-Кло.
— Але ж я щойно вас розорив! — відповів колишній адвокат здивованим клієнтам. — Авжеж, розорив, і з часом ви це зрозумієте. Та я вас знаю: розоритися для вас краще, ніж ганятися за багатством, яке прийде, можливо, занадто пізно.
— Ми, добродію, люди не користолюбні, і ми вдячні вам за те, що ви дали нам засоби жити щасливо, — сказала Єва. — І ми вам дякуватимемо довіку.
— О боже! Тільки не здумайте ще благословляти мене!.. — сказав Пті-Кло. — Ви розтривожили мою совість. Але сьогодні, сподіваюся, я свою провину спокутував. Якщо я став товаришем прокурора, то тільки завдяки вам. І не ви мені, а я повинен дякувати вам довіку... Прощайте...
З часом Кольб змінив свою думку про татуся Сешара, котрий і собі прихилився до ельзасця, переконавшись, що той, як і він, не вміє ні читати, ні писати і не цурається чарки. Колишній Ведмідь навчив колишнього кірасира доглядати виноградник і виробляти та продавати вино. Він забрав собі в голову, що повинен залишити дітям тямущого чоловіка, бо в останні дні життя його мучив дитячий страх за долю свого маєтку. В повірники він вибрав собі мірошника Куртуа.
— От побачите, — казав він йому, — як мої діти пустять усе за вітром, коли я ляжу в могилу. О господи, я аж тремчу, коли подумаю, що з ними буде.
В березні 1829 року старий Сешар помер, залишивши майже на двісті тисяч франків земель. Приєднані до Бербері, вони склали чудовий маєток, яким уже два роки надзвичайно дбайливо управляв Кольб.
Давід та його дружина знайшли в батька близько ста тисяч екю золотом. Поголос, як завжди, дуже перебільшив скарби старого Сешара, і вся Шаранта оцінювала їх у мільйон. Доклавши до спадщини свій невеликий статок, Єва й Давід забезпечили собі близько тридцяти тисяч ренти, бо вони ще якийсь час вичікували, перш ніж прилаштувати свій капітал, і обернули його на державні папери вже після Липневої революції. Тільки тоді жителі департаменту Шаранти й Давід Сешар зрозуміли, яким величезним багатством володів Боніфас Куенте. Власник кількох мільйонів, обраний депутатом, Куенте-великий став згодом і пером Франції і, кажуть, націляється в міністри торгівлі за найближчої зміни уряду. В 1842 році він узяв собі за дружину дочку одного з найвпливовіших державних діячів монархії, пана Ансельма Попіно, депутата від міста Парижа, мера округу.
Винахід Давіда Сешара став живити французьку промисловість, як харчі живлять величезне тіло. Завдяки використанню в сировині не лише ганчір’я, а й інших речовин, Франція може виготовляти папір набагато дешевше, ніж будь-яка інша країна Європи. А голландський папір, як і передбачив Давід, зник із ринку. Рано чи пізно треба буде, звичайно, заснувати королівську паперову фабрику, як свого часу були засновані Гобелени, Севр, Савонрі та королівська друкарня, що й нині протистоять ударам, яких їм завдають буржуазні вандали.