Втрачені ілюзії

— Наїс, ми прийшли послухати поезію пана Шардона, а ви нас частуєте друкованими віршами. Хоч вони досить милі, але наші дами з патріотизму полюбляють доморобне вино.

— Вам не здається, що французька мова мало надається до поезії? — звернувся Астольф до начальника податкового управління. — Як на мене, Ціцеронова проза стократ поетичніша.

— Справжня французька поезія — це легка поезія, поезія пісні, — відповів дю Шатле.

— Наші пісні доводять, що наша мова вельми музикальна, — мовив Андрієн.

— Мені кортить послухати вірші, які занапастили Наїс, — озвалася Зефіріна, — але з того, як вона поставилася до прохання Амелі, не схоже, щоб у неї було бажання дати нам почути бодай один із них.

— Задля своєї ж таки вигоди вона повинна змусити його прочитати власні твори, — сказав Франсіс. — Її може виправдати лише талант цього хлопчака.

— Ви бувалий у дипломатичних справах, влаштуйте це для нас, — попросила Амелі пана дю Шатле.

— Нема нічого легшого, — сказав барон.

Колишній секретар для особливих доручень, вдатний до таких інтриг, підійшов до єпископа і примудрився діяти через нього. На прохання його превелебності Наїс довелось умовити Люсьєна, щоб він продекламував який-небудь уривок, що його знає напам’ять. За негайний успіх у виконанні доручення барон удостоївся млосної усмішки Амелі.

— Справді, барон людина великого розуму, — сказала вона Лолотті.

Лолотта згадала кисло-солодкий натяк Амелі щодо жінок, котрі самі собі шиють сукні.

— Відколи це ви стали визнавати баронів Імперії[48]? — відказала вона, посміхаючись.

Люсьєн якось спробував обожнити свою кохану в присвяченій їй оді, названій, як і всі оди, що їх пишуть юнаки, закінчуючи колеж. Ця ода, любовно виношена, прикрашена всією пристрастю закоханого серця, здавалася йому єдиним твором, спроможним позмагатися з поезією Шеньє. Він кинув досить джигунський погляд на пані де Баржетон і сказав: «Їй». Потім прибрав гордовитої постави, збираючись продекламувати цього вірша, сповненого марнославства, бо його авторське «я» почувалося вельми впевнено за спідницею пані де Баржетон.

І в цю хвилину Наїс під поглядами жінок очима виказала свою таємницю. Незважаючи на звичку правувати цим світом з висот свого розуму, вона не могла не тремтіти за Люсьєна. Її опанувала тривога, вона поглядом благала поблажливості; потім опустила очі, щоб приховати свою втіху, яка зростала в міру того, як звучали оці рядки:

Їй

Із лона світлого, де в славі променистій
Уважні ангели біля господніх ніг
Задумливих зірок молитви грають чисті
На систрах золотих, —

Білявий херувим, прекрасний і крилатий,
Згасивши божий блиск на сміливім чолі,
На паперті небес лишав срібні шати
І лине до землі.

Він добрі наміри господні розуміє,
Втішав генія у муках нелюдських,
Як люба дівчина, весняні будить мрії
В недужих і старих.

Злочинця кличе він до каяття й зізнання,
Шепоче матері: молись, надій не трать.
Він прислухається, як бідарів зітхання
До господа летять.

І серед нашого глухого покоління
Чудовий посланець живе тепер один,
Та зір його смутний, і з рідного склепіння
Очей не зводить він.

Пречистий гостю наш, я здогадався, хто ти
І звідкіля прийшов — не по чолі яснім
Гне по відсвітах божистої чесноти
У погляді твоїм, —

Ні, як душа моя, щоб злитися з твоєю,
Летіла знаджена у пристрасті сліпій, —
В кольчузі став зненацька перед нею
Архангел огняний.

Ох, бережіться всі, щоб він не бачив, гнівний,
Як тихий серафим злітає у блакить,
Вечірніх-бо пісень благання переливне
Він може зрозуміть.

І ви побачите: вони, як побратими,
Полинуть у глибінь, що зорями ясними
Створитель наш заткав, —

І вам на їх сліди, як на маяк довічний,
Покаже, в темряві признак шукати звичний,
Кмітливий мореплав.

— Ви зрозуміли підтекст? — сказала Амелі панові де Шатле, грайливо глянувши на нього.

— Такі вірші всі ми пописували, коли закінчували колеж, — відповів барон знудженим тоном, що пасував до ролі знавця, якого годі чимось здивувати. — Колись ми поринали в оссіанські тумани: Мальвіни, Фінгали,[49] туманні привиди, повсталі з могил войовники із зорями над головою. Тепер той поетичний мотлох замінили господом, систрами, ангелами, крильми серафимів, усім цим райським реквізитом, оздобленим слівцями: безмір, нескінченність, самота, розум. Тут і озера, і божественний глагол — такий собі християнізований пантеїзм, подекуди збагачений рідкісними римами, хтозна-звідки повиколупуваними, як примари — чари, грація — еманація. Коротше кажучи, ми перемінили широти: були на півночі, а перейшли на схід, але й тут такий самий туман.

48

Барони Імперії. — Наполеон наділяв своїх вищих офіцерів і генералів аристократичними титулами. Давня аристократія з презирством ставилася до нової.

49

Маються на увазі «Пісні Оссіана», видатна пам’ятка літератури преромантизму. Мальвіна, Фінгал — герої цього твору, виданого шотландським поетом Д. Макферсоном (1736–1796) за англійський переклад давньої гельської поезії.