— Читай, синку, — сказав Жером-Нікола Сешар, переводячи п’яний погляд із паперу на сина і з сина на папір. — Упевнишся, що я віддаю тобі не друкарню, а скарб.
— «Три дерев’яні верстати із залізними підпорами, з чавунною плитою для розтирання фарб...»
— Моє вдосконалення, — мовив старий Сешар, перебиваючи сина.
— «...з усім обладнанням: діжками для фарби, валками, столами тощо — тисяча шістсот франків...» Але ж, тату, — сказав Давід Сешар, випускаючи з рук інвентарний опис, — оці ваші верстати — всього-на-всього дрова, не варті й ста екю, ними хіба що в печі протопити.
— Дрова?! — крикнув старий Сешар. — Хе, дрова! Бери-но опис та ходімо вниз. Побачиш, чи ваше хитромудре залізяччя зможе орудувати так, як ці добрі, випробувані старі верстати. Отоді язик тобі не повернеться ганити ці чесні машини, що ходять як ото поштові карети і слугуватимуть тобі все твоє життя, не потребуючи анінайменшого ремонту. Дрова! Та вони забезпечать тобі шматок хліба! Дрова! Твій батько працював на них двадцять років, без них і ти не став би тим, чим ти став.
Батько прожогом метнувся вниз і навіть не спіткнувся на старих, вичовганих, хитких східцях; він одчинив двері з коридора в друкарню, кинувся до першого з верстатів, котрий, як і решта, був тайкома ретельно почищений та протертий мастилом, і показав на дубові бруски, що їх підмайстер наглянсував воском.
— Лялечка, не верстат! — сказав він.
В машині було підготовлене до друку запрошення на весілля. Старий Ведмідь опустив рамку з набором на декель, а декеля — на мармур, який подав під верстат; тоді висмикнув шворня, розмотав мотузку, щоб висунути мармур назад, підняв декель і раму зі спритністю молодого Ведмедя. Верстат під його руками заскрипів так по-чудному, ніби то забриніла віконна шиба, в яку, пролітаючи, вдарився птах.
— Чи хоч один англійський верстат може так працювати? — сказав батько здивованому синові.
І старий Сешар перебіг від першої друкарської машини до другої, від другої до третьої і по черзі проробив на кожній те саме, однаково вправно. На останній він помітив затуманеним од вина оком пляму, що її залишив недбалий учень; п’яниця круто вилаявся і став полою сюртука терти верстат, як, буває, баришник чистить коня перед тим, як вести його на продаж.