— Неймовірно! — вигукували довкола.
— І то серед білого дня! — обурено мовила одна з дам.
— Подумати лишень — Наїс! Ніколи б не запідозрила.
— Що ж із нею тепер станеться?
Далі пішли всілякі здогади, нескінченні припущення!.. Дю Шатле захищав пані де Баржетон, але захищав так невдало, що насправді не гасив вогню пліток, а ще дужче його роздмухував. Лілі, засмучена падінням найсвітлішого ангела в сонмі ангулемського Олімпу, уся в сльозах, пішла передати єпископові сумну новину. Коли поголоска розійшлася по всьому місту, вдоволений Шатле подався до пані де Баржетон, де — гай-гай! — грали у віст лише за одним столом; він дипломатично попросив у Наїс дозволу поговорити з нею сам на сам у будуарі. Вони сіли на дивані.
— Ви, звичайно, знаєте, — почав Шатле, стишивши голос, — про що гуде весь Ангулем?
— Ні, — відказала вона.
— В такому разі, — провадив він, — я занадто вас поважаю, щоб залишати в невіданні. Я повинен про все розповісти, щоб ви мали змогу спростувати наклепницькі чутки, які розпускає, мабуть, Амелі, котра набралася зухвальства вважати себе вашою суперницею. Сьогодні вранці я заходив до вас із отією мавпою Станіславом; він ішов за кілька кроків поперед мене й тепер запевняє, ніби, наблизившись до цих дверей, — Шатле показав на двері будуара, — побачив вас і пана де Рюбампре в такій позі, що не зважився увійти; він кинувся назад украй розгублений і, не давши мені часу отямитись, потяг мене за собою, і тільки тоді, коли ми дійшли до Больє, пояснив мені, чого він утік. Якби я був довідався про все те раніше, то кроку не ступив би від вас, щоб дати свідчення на вашу користь; та ми відійшли вже далеко, вертатися було пізно і це нічого не дало б. Ну, а тепер — бачив там Станіслав щось чи ні — його треба пошити в дурні. Дорога Наїс, не дозволяйте цьому бовдурові грати вашим життям, вашою честю, вашим майбутнім; затуліть йому рота. Ви знаєте, в якому я тут становищі. Хоч мені й потрібна підтримка кожної людини, я вам відданий і стану на ваш бік. Розпоряджайтеся життям, яке належить тільки вам. Хоч ви й знехтували мої почуття, моє серце навіки ваше, і я за всіх обставин доведу, як вас кохаю. Так, я оберігатиму вас, як вірний слуга, не сподіваючись винагороди, щасливий слугувати вам, навіть якби ви про це й не дізналися. Сьогодні з самого ранку я всіх і кожного запевняв, що нічогісінько не бачив, хоч і стояв на порозі вітальні. Коли б вас запитали, яким чином дійшли до вашого слуху оті наклепницькі чутки, покликайтеся на мене. Я матиму за честь бути вашим оборонцем; але, між нами, пан де Баржетон єдиний, хто може зажадати сатисфакції в Станіслава... Якщо отой хлопчисько Рюбампре й дозволив собі якесь зухвальство, то не можна допустити, щоб честь жінки залежала од вітрогона, котрому спала безглузда думка кинутись їй до ніг. Оце й усе, що я хотів сказати.
Наїс кивком голови подякувала Шатле й замислилась. Її до огиди гнітило провінційне життя. Після перших же слів барона вона подумала про Париж. Мовчанка пані де Баржетон ставила її підступного поклонника в ніякове становище.
— Розпоряджайтесь мною, — сказав він, — прошу вас.
— Дякую, — відповіла вона.
— Як ви гадаєте вчинити?
— Я подумаю.
Тривала мовчанка.
— Невже ви так закохалися в того хлопчину?
Вона зверхньо посміхнулася й склала руки на грудях, втупивши погляд у завіси будуара. Шатле пішов, не розгадавши серця цієї гордої жінки. Згодом, коли пішли також Люсьєн і чотири вірні старигани, які прийшли пограти у віст, знехтувавши сумнівні плітки, пані де Баржетон зупинила чоловіка, що вже намірився йти спати і відкрив рота, щоб побажати дружині доброї ночі.
— Ідіть сюди, мій дорогий, мені треба поговорити з вами, — сказала вона з деякою врочистістю.
Пан де Баржетон пішов за дружиною в будуар.
— Може, я, захотівши стати заступницею для пана де Рюбампре, — сказала Наїс, — з необачності виявила до нього надмірну прихильність, що її хибно зрозуміли як місцеві йолопи, так і він сам. Сьогодні вранці Люсьєн кинувся мені до ніг, отут, де ми сидимо з вами й признався в коханні! В ту хвилину, коли я підіймала з підлоги цього хлопчика, ввійшов Станіслав. Зневаживши обов’язки щодо жінки, дотримуватись яких чемність зобов’язує дворянина за будь-яких обставин, він насмілився пустити поголоску, нібито застав нас двох у якійсь підозрілій позі, хоч насправді я поставилася до того зухвальця так, як він заслуговував. Якщо ж цей молодий шаленець дізнається, до яких наклепів спричинився його вибрик, він, я певна, образить Станіслава й викличе його на дуель. Але ж подумайте, це було б рівнозначно прилюдному освідченню в коханні. Нема потреби доводити вам, що ваша дружина чиста; та ви самі розумієте, якої наруги зазнала б і ваша і моя честь, коли б пан де Рюбампре став захищати мене від наклепів. Ідіть же негайно до Станіслава і найрішучіше вимагайте від нього сатисфакції за ті образливі плітки, які він розпустив про мене. Пам’ятайте: ніякого з ним примирення, хіба що він одмовиться від своїх слів у присутності багатьох статечних свідків. Вчинивши так, ви заживете доброї слави між усіх порядних людей, ви діятимете, як людина розважлива, порядна і здобудете право на мою пошану. Я зараз же посилаю Жантіля верхи в Ескарба до мого батька, він буде вашим секундантом; незважаючи на свій вік, він, я знаю, зуміє провчити того блазня, що насмілився паплюжити добре ім’я жінки з роду Негрпеліс. Вибір зброї надається вам; бийтеся на пістолетах, ви влучно стріляєте.