Всю дорогу пан де Баржетон пережовував свою промову, найдовшу в його житті; він виголосив її незворушно і навдивовижу просто. Станіслав геть сполотнів і подумки запитав себе: «А що ж я там, власне, бачив?» Але йому не лишалося іншої ради, як одмовитись від своїх слів перед усім товариством у присутності цього мовчуна, що, видно, аж ніяк не був схильний до жартів, або стати перед дулом пістолета, на саму думку про який огидний страх здавлював йому горло мов розпеченими обценьками; зрештою, він обрав більш віддалену небезпеку.
— Гаразд! До завтра, — сказав він панові де Баржетону, сподіваючись, що справа, може, якось уладнається.
Троє чоловіків вернулися до вітальні, де всі втупились у їхні обличчя; Шатле посміхався, пан де Баржетон виглядав так, як і завжди в своєму домі, але Станіслав був блідий. З його обличчя деякі жінки здогадалися, про що йшла мова. «Вони битимуться!» — пошепки переходило з уст в уста. Половина гостей вважали, що Станіслав винен, — що він збрехав, свідчила його блідість і розгубленість; друга половина захоплювалася манерою пана де Баржетона триматися. Шатле прибрав поважну й таємничу міну. Вділивши кілька хвилин спогляданню присутніх, Баржетон пішов.
— Знайдуться у вас пістолети? — прошепотів Шатле на вухо Станіславу, і той затремтів од голови до п’ят.
Амелі все зрозуміла і знепритомніла; жінки мерщій віднесли її до спальні. Зчинився страшенний гамір, усі заговорили воднораз. Чоловіки залишились у вітальні й одностайно заявили, що пан де Баржетон повівся слушно.
— Хто б міг подумати, що це старе луб’я здатне на такий шляхетний вчинок? — сказав де Сенто.
— А чого ж? — озвався безжальний Жак. — Замолоду він прекрасно орудував зброєю. Батько не раз розповідав мені про Баржетонові подвиги.
— Та ну? Розставте їх за двадцять кроків, і обидва схиблять. Треба тільки взяти кавалерійські пістолети, — сказав Франсіс, звертаючись до Шатле.
Коли всі порозходилися, дю Шатле заспокоїв Станіслава і його дружину, запевнивши, що все буде гаразд, мовляв, у поєдинку між шістдесятирічним і тридцятишестирічним — перевага завжди на боці молодшого.
Вранці другого дня, коли Люсьєн снідав із Давідом, що вернувся з Марсака, не домігшись батькової допомоги, ввійшла схвильована пані Шардон.
— Ти, Люсьєне, чув новину? Про неї гомонять повсюди, навіть на базарі. Сьогодні о п’ятій ранку пан де Баржетон трохи не вбив пана де Шандура на лузі пана Тюлуа. Де Шандур нібито пустив учора поголоску, що заскочив тебе з пані де Баржетон.
— Брехня! Пані де Баржетон ні в чому не винна! — скрикнув Люсьєн.
— Я чула, як один селянин розповідав про всі подробиці тієї дуелі. Їдучи до міста, він усе бачив зі свого воза. Пан де Негрпеліс прибув о третій ранку — він був секундантом Баржетона; він сказав Шандурові, що й сам викличе його на дуель, якщо з його зятем трапиться лихо. Пістолети дав їм якийсь кавалерійський офіцер. Пан де Негрпеліс кілька разів їх перевірив. Дю Шатле був запротестував проти випроби пістолетів, і тоді звернулися до офіцера, щоб той розсудив суперечку, і офіцер сказав, що в справності зброї завжди корисно пересвідчитись, якщо не хочуть обернути дуель на дитячу забавку. Секунданти поставили супротивників на відстані двадцяти п’яти кроків. Пан де Баржетон тримався, ніби на прогулянці; він стрельнув перший, куля влучила Шандурові в шию і той, уже неспроможний вистрілити, упав. Хірург із лікарні оце недавно сказав, ніби Шандур отак і залишиться до самої смерті кривошиїм. Я зайшла сказати тобі про наслідки дуелі, щоб ти, бува, не подався до пані де Баржетон, ба й не показувався в Ангулемі, а то хто-небудь із Шандурових друзів може тебе підбити на поєдинок.
В цю хвилину Баржетонів камердинер Жантіль зайшов у супроводі друкарського підмайстра і подав Люсьєнові листа від Луїзи.
«Друже мій, Ви вже, думаю, знаєте, чим закінчилась дуель між Шандуром та моїм чоловіком. Сьогодні ми не прийматимемо нікого. Будьте обережні, ніде не показуйтесь, прошу Вас у ім’я любові до мене. Чи не здається вам, що цей сумний день найкраще провести у Вашої Беатріче, життя якої перемінилось у зв’язку з цією подією і яка має багато чого Вам сказати».
— На щастя, — мовив Давід, — післязавтра наше весілля; ось тобі й привід рідше з’являтися до пані де Баржетон.
— Дорогий Давіде, — відповів Люсьєн, — вона просить мене прийти сьогодні. Думаю, треба послухати її, вона краще знає, як мені слід поводитися за теперішніх обставин...
— Виходить, тут усе вже готове? — запитала Давіда пані Шардон.
— А ви подивіться! — вигукнув Давід, радий, що може показати, як змінилося помешкання другого поверху, де все було обновлене, все вилискувало.