«Що вони скажуть про мене?» — думав він, піднімаючись до своєї вбогої кімнати.
— Бідолашний хлопець навдивовижу нудний, сказав, усміхаючись, Шатле, тільки-но зачинилися дверці карети.
— Такі всі, хто виплекав у серці й голові власний світ думок. Люди, чиє покликання висловлюватись у чудових, глибоко обміркованих творах, почувають відразу до пустих балачок, де думка розмінюється на дрібну монету, — сказала горда Негрпеліс, у якої ще стало духу захищати Люсьєна не так заради нього, як заради самої себе.
— Охоче погоджуюся, — відповів барон, — однак ми живемо з людьми, а не з книжками. Послухайте, люба Наїс, я бачу, між вами ще нічого не сталося, — і я дуже радий. Якщо ви надумали скрасити своє життя захопленням, котрого вам бракувало, благаю вас, нехай ваш вибір не впаде на цього буцімто генія. А що, як ви помилилися? А що, як за кілька днів, зустрівшись із людьми справді талановитими, справді прекрасними, ви несподівано збагнете, дорога, чарівна сирено, що на своїй сліпучо-білій спині ви доставили не мужа з лірою, а лише нікчемне мавпеня,[57] недотепне та бундючне, яке могло вдавати геніальність хіба що в Ангулемі? Що, коли в Парижі це хлопчисько виявиться посередністю? Тут щотижня виходять томи віршів, із яких найслабкіший вартий більше за весь поетичний доробок пана Шардона. Благаю вас, почекайте, придивіться до інших людей! Взавтра п’ятниця, оперний день, — сказав він, помітивши, що карета повернула на Нову Люксембурзьку вулицю. — Пані д’Еспар має до своїх послуг ложу придворних вельмож, і вас, звичайно, запросять. З ложі пані де Серізі я милуватимуся вашим успіхом. Дають «Данаїди»[58].
— Прощавайте! — сказала вона.
Вранці пані де Баржетон спробувала підібрати туалет, готуючись зробити візит маркізі д’Еспар. Було холоднувато, і вона не знайшла зі своїх ангулемських убрань нічого кращого за зелену оксамитову сукню, досить безглуздо розцяцьковану. Тим часом Люсьєн визнав за необхідне з’їздити по знаменитий синій фрак, бо йому страшно було й глянути на свій старенький сюртучок, а він хотів якнайчепурніше вирядитися, плекаючи надію на зустріч із маркізою д’Еспар або на той випадок, якби його раптом запросили до неї. Він узяв фіакр і поїхав по свій пакунок. Двогодинна поїздка обійшлася йому в три чи чотири франки, і це змусило його замислитись над фінансовою стороною паризького життя. Досягти найвищої досконалості у своєму вбранні, він пішов на Нову Люксембурзьку вулицю і там біля під’їзду побачив Жантіля в товаристві лакея в капелюсі з пишним плюмажем.
57
Натяк на байку Лафонтена «Мавпа і дельфін». У ній розповідається, як дельфін, гадаючи, що рятує людину, виніс на берег мавпеня.