— На які кошти Растіньяки утримують у Парижі сина? Адже, як нам відомо, у них немає й тисячі екю річного прибутку, — звернувся до пані де Баржетон Люсьєн, вражений з вишуканої розкоші костюма цього молодика.
— Зразу видно, що ви з Ангулема, — досить іронічно кинула маркіза, не відводячи від очей лорнета.
Люсьєн не зрозумів — він був захоплений спогляданням лож; йому кортіло вгадати, які там виносять вироки пані де Баржетон і чому він сам збуджує таку цікавість. Тим часом Луїза була вельми ображена з того, що маркіза зовсім байдужа до Люсьєнової вроди.
«Невже він не такий гарний, як мені здавалося?» — думала вона. Звідси лишився один крок до сумнівів і в його талантах. Завіса опустилася. Шатле увійшов до ложі герцогині де Карільяно, суміжної з ложею маркізи д’Еспар, і привітався з пані де Баржетон; вона відповіла йому легким поклоном. Світська жінка все бачить, і маркіза відзначила бездоганні манери Шатле. В цю хвилину до її ложі ввійшли один по одному четверо чоловіків, четверо паризьких знаменитостей.
Перший був пан де Марсе, уславлений тим, що розбуджував палкі пристрасті; він відзначався дівочою вродою, томливою і зніженою, але його пильний погляд, спокійний, пронизливий і хижий, як погляд тигра, відтінював цю красу: його любили і боялися. Люсьєн теж був гарний, але він мав такий ласкавий погляд, такі чисті сині очі, що від нього годі було сподіватися тієї сили і твердості характеру, яка так вабить жінок. Зрештою, поет досі не показав, чого він вартий, тоді як де Марсе жвавістю свого розуму, вмінням подобатись одягом, що бездоганно пасував до його зовнішності, затьмарював усіх суперників. Зважте самі, ким здавався проти нього Люсьєн, набундючений, накрохмалений, безглуздий, як і його новий одяг? Де Марсе умів приправити свою мову такою вишуканою дотепністю і такими чарівливими манерами, що здобув собі право говорити зухвалі речі. З того, як люб’язно прийняла його маркіза у своїй ложі, пані де Баржетон відразу збагнула всю значущість цього чепуруна. Другий був один із Ванденесів, той, хто спричинився до історії з леді Дадлей, милий молодик, розумний, скромний, якому добре велося завдяки рисам, цілком протилежним до тих, що ними уславився де Марсе; пані де Морсоф, кузина пані д’Еспар, палко рекомендувала його маркізі. Третій був генерал Монріво, винуватець загибелі герцогині де Ланже. Четвертий — де Каналіс, один із найвідоміших поетів тієї доби, що був тоді на світанку своєї слави; своїм шляхетним походженням він хизувався більше, ніж славою, і виявляв увагу до маркізи д’Еспар, аби приховати свої почуття до герцогині де Шольє. Попри свою чарівність, уже тоді затавровану лукавством, у ньому вгадувалося надмірне честолюбство, яке згодом штовхнуло поета в політичні бурі. Його краса, солодкава трохи не до нудоти, його ласкаві усмішки приховували глибоке себелюбство і вічні розрахунки того, як улаштувати своє життя, на той час досить невлаштоване; однак, зупинивши свій вибір на герцогині де Шольє, жінці вже за сорок років, він домігся прихильності двору, схвалення Сен-Жерменського передмістя і накликав на себе нападки лібералів, що прозвали його поетом ризниці.
Придивившись до цих китів паризького світу, пані де Баржетон збагнула, чому маркіза так байдуже поставилась до Люсьєна. А коли почалася розмова, коли кожен із цих дотепних, витончених розумних людей висловлював зауваження, в якому було більше змісту й глибини, аніж у всьому, що Анаїс чула в провінції за цілий місяць, а надто, коли великий поет мовив гучні слова, в яких відбився весь позитивізм тієї доби, але позитивізм, позолочений поезією, Луїза зрозуміла те, про що напередодні сказав їй дю Шатле: Люсьєн був ніщо. Всі поглядали на бідолаху з такою жорстокою неуважністю, він так скидався на чужоземця, який не знає мови, що маркіза пожаліла його.
— Дозвольте мені, — звернулась вона до Каналіса, — відрекомендувати вам пана де Рюбампре. Ви посідаєте в літературі високе становище, тож візьміть під свою опіку початківця. Пан де Рюбампре приїхав із Ангулема і, звісно, потребує заступництва перед тими, хто висуває таланти. Він іще не має ворогів, які створили б йому ім’я. Хіба це не слушна думка — допомогти йому дружбою домогтися того, чого ви досягли завдяки підступам ненависників?
Тим часом як маркіза мовила ці слова, четверо чепурунів звернули погляди на Люсьєна. Де Марсе, хоч і стояв за два кроки від незнайомця, наставив лорнета, щоб роздивитись його; він переводив погляд із Люсьєна на пані де Баржетон і з пані де Баржетон на Люсьєна, ніби паруючи їх насмішкуватим поглядом, однаково образливим для обох; він розглядав їх, як розглядають дивовижних звірів, і посміхався. Та посмішка була для провінційного генія неначе удар кинджала. На обличчі Фелікса де Ванденеса відбилося співчуття. Монріво скинув на Люсьєна поглядом, що прошив його наскрізь.