Коли випадок звів двох шкільних товаришів, Люсьєн, пізнавши, почім ківш лиха, дійшов межі й був напередодні того відчайдушного рішення, до якого часто приходять у двадцять років. Сорок франків на місяць, що їх великодушно запропонував йому Давід, узявшись навчати його ремесла фактора, хоч і не мав жодної потреби в факторі, врятували Люсьєна від розпачу. Шкільна дружба, тепер поновлена, швидко зміцніла через схожість долі й різницю характерів. Вони обидва були обдаровані світлим розумом та багатьма талантами, які підіймають людину на висоти духу, й усвідомлювали, що їх кинуто на дно суспільства. Несправедливість долі міцно поєднала двох юнаків. До того вони обидва різними шляхами прийшли до поезії. Призначений для розумової праці в царині природничих наук, Люсьєн палко поривався до літературної слави; тим часом Давід, натура мрійлива і поетична, захоплювався точними науками. Такий обмін ролями породив своєрідне духовне братерство. Люсьєн невдовзі поділився з Давідом широкими задумами, які перейняв од батька, що мріяв про застосування науки в промисловості, а Давід вказав Люсьєнові нові шляхи, якими той повинен увійти в літературу, щоб здобути славу та багатство. За короткий час товаришування переросло в палку дружбу, що народжується тільки в кінці юності. Незабаром Давід побачив Єву й закохався в неї, як закохуються натури, схильні до мрійливості та смутку. Слова літургії: Et nunc et semper et in secula seculorum[12] — то девіз невідомих поетів, чия піднесена творчість народжується й гине у двох серцях. Коли закоханий проник у таємницю, що її покладали мати й сестра на Люсьєнові поетичні здібності, коли їхня сліпа жертовна віра передалась і йому, він збагнув, як солодко зближуватись із коханою, поділяючи з нею її прагнення й сподівання. Люсьєн став Давідові братом. Як ото крайні праві хочуть бути більшими роялістами, ніж сам король, так і Давід перевершив матір та сестру вірою в Люсьєнову геніальність і ніжив його, як мати ніжить дитину. Якось, коли друзям було сутужно на гроші, що зв’язувало їм руки, і вони, як усі юнаки, сушили собі голову над способами швидкого збагачення, намарне обтрушуючи всі плодові дерева, обнесені їхніми попередниками, Люсьєн згадав, що батько міркував над двома завданнями. Він казав, ніби можна вдвічі зменшити вартість цукру, коли запровадити в його виробництво одну хімічну речовину, і на стільки ж здешевити папір, використавши привезену з Америки і куплену за безцінь рослинну сировину, подібну до тієї, яку застосовують китайці. Давід, розуміючи важливість другої ідеї, вже обговорюваної в Дідо, вхопився за цю думку, що обіцяла багатство, і став вважати Люсьєна за свого добродійника, перед яким він залишатиметься у вічному боргу.