Ленґдону аж подих перехопило.
— Що ви сказали?
— Що почули.
Тон, яким незнайомець вимовив ім’я Пітера Соломона, змусив Ленґдона похолонути від страху.
— А що вам відомо про Пітера?
— Наразі я вже знаю його найпотаємніші секрети. Містер Соломон у мене в гостях, а я — господар, який уміє переконувати і розв’язувати язики.
«Цього не може бути».
— Не брешіть, Пітера у вас немає.
— Я ж розмовляю по його приватному телефону. Вам це ні про що не каже?
— Я викличу поліцію.
— Немає потреби, — відказав чоловік. — Вони вас вмить загребуть.
«Що цей псих верзе?»
— Якщо Пітер справді у вас, то дайте йому телефон негайно, — суворо зажадав Ленґдон.
— Це неможливо. Містер Соломон застряг у дуже незручному та небезпечному місці. — Чоловік на мить замовк. — Він в Арафі.
«Де?!» — Ленґдон збагнув, що стискає телефон так сильно, аж пальці терпнуть.
— Араф, або ж Хамістаган. Місце між раєм та пеклом, місце, якому Данте присвятив свій духовний славень у легендарному творі «Кола пекла».
Посилання на релігійні та літературні джерела, що їх зробив незнайомець, зміцнили Ленґдона в думці, що він має справу з божевільним. Другий славень. Ленґдон добре його знав; ще нікому не вдалося закінчити спецшколу «Філіпс Ексетер», не прочитавши Данте.
— Ви кажете, що, на вашу думку, Пітер Соломон у... чистилищі?
— Ви, християни, користуєтеся аж надто грубим словом, але так — містер Соломон нині у підвішеному, проміжному стані.
Слова схибленого незнайомця загули у вухах Ленґдона поховальним дзвоном.
— Ви хочете сказати, що Пітер... мертвий?
— Не зовсім... Ні, не мертвий.
— Не зовсім? — заволав Ленґдон, і його голос різким відлунням відбився від стін залу. Сім’я туристів з подивом витріщилася на нього. Він відвернувся і стишив голос.
— Не можна померти «не зовсім». Людина або помирає, або ні!
— Ви мене дивуєте, професоре. Я гадав, що ви краще знаєтесь на таємницях життя та смерті Між життям і смертю існує цілий світ, світ, у якому зараз витає Пітер Соломон. Він може або повернутися до вашого світу, або переміститися до іншого... залежно від того, як ви поводитиметеся зараз.
Ленґдон спробував вмістити у своїй свідомості щойно почуте й обміркувати.
— Що вам від мене потрібно?
— Усе дуже просто. Колись вам надали доступ до однієї досить древньої речі. І цього вечора ви мені про неї розкажете.
— Я й гадки не маю, про що ви кажете.
— Невже? Не клейте дурня, що не знаєте про древні таємниці, котрі вам ввірили.
Раптом Ленґдон почав усвідомлювати, про що могло йтися. Древні таємниці. Він нікому й слова не сказав про свої пригоди в Парижі кілька років тому, але фанатики Священного Грааля прискіпливо вивчали всі газетні публікації. Дехто з них зв’язав докупи дрібки інформації й запевнив себе, що тепер Ленґдон утаємничений у секретні відомості про Священний Грааль, а може, і про його місцезнаходження.
— Слухайте, — сказав професор. — Якщо йдеться про Грааль, то запевняю вас, я знаю про нього не більше за...
— Не ображайте мої розумові здібності, містере Ленґдон, — відрізав співрозмовник. — Мені байдуже до дріб’язкових дурниць на кшталт Священного Грааля чи жвавих дебатів у всьому світі стосовно того, чия версія історії є кращою. Мене абсолютно не цікавлять регулярні дискусії стосовно релігійної семантики. Бо на ці питання лише смерть може дати відповідь.
Рішучість тону співрозмовника викликала в Ленґдона збентеження.
— Про що ж тоді йдеться?
Незнайомець на кілька секунд замовк.
— Можливо, вам відомо, що в цьому місті є древній портал.
«Древній портал?»
— І сьогодні, професоре, ви відімкнете його для мене. Вам слід пишатися, що я до вас звернувся: це найграндіозніше запрошення у вашому житті. Я вибрав не кого-небудь, а саме вас. І тільки вас.
«Ти просто з глузду з’їхав».
— Вибачте, але ви зробили хибний вибір, — відказав Ленґдон. — Я нічого не знаю ні про який древній портал.
— Ви, мабуть, погано мене зрозуміли, професоре. Вас вибрав не я... вас вибрав Пітер Соломон.
— Що? — спитав Ленґдон ледь чутним шепотом.
— Містер Соломон розповів мені, як знайти цей портал, але зізнався, що лише одна людина у світі зможе його відімкнути. І ця людина — ви.
— Якщо це дійсно сказав Пітер, то він або помиляється, або... сказав неправду.
— Гадаю, що ні. Містер Соломон був у вкрай слабкому і непевному стані, коли зізнався мені в цьому, тому я схильний вірити йому.
Напад гніву вколов Ленґдона, як гострий кинджал.