Цього не може бути. Ці два символи одразу ж закарбувалися у свідомості Ленґдона, посиливши сприйняття і без того жахливої сцени так, що вона почала сприйматися як щось сюрреалістичне. В історії людства ці символи багато разів з’являлися поряд і завжди в одному й тому самому місці: на пучках пальців. То було одне з найжаданіших та найпотаємніших зображень у стародавньому світі.
«Таємнича рука».
Це зображення тепер траплялося вкрай рідко, але впродовж історії воно символізувало потужний заклик до дії. Ленґдон зосередився, напружено намагаючись збагнути побачений гротескний артефакт. Хтось виготовив «таємничу руку» з Пітерової руки? Це було дико і неймовірно. Традиційно це зображення з’являлося на кам’яній скульптурі, дереві чи на малюнку. Ленґдонові ніколи не доводилося чути, щоб хтось виготовив «таємничу руку» із живої плоті. Сама лише думка про це кидала в дрож.
— Пане, будь ласка, відійдіть, — мовив за спиною Ленґдона охоронець.
Професор ледь почув його. «Там є й інші татуювання». Хоча йому й не було видно пучок пальців, зігнутих у кулак, Ленґдон здогадувався, що на них теж будуть якісь татуювання — одне не схоже на інше. Така була традиція. Всього п’ять символів. За тисячу років ці символи жодного разу не змінилися... не змінилося також і призначення цього зображення.
«Ця рука означає... запрошення».
Ленґдон відчув холодок на спині, пригадавши слова чоловіка, який привів його сюди. «Професоре, цієї ночі ви отримали найголовніше запрошення у вашому житті». В давнину «таємнича рука» означала найжаданіше запрошення у світі. Отримати таке зображення означало таємну пропозицію приєднатися до певної елітної групи людей, котрі, як вважалося, охороняють таємну мудрість усіх часів. Таке запрошення було не лише великою честю; воно означало також, що володар вважає вас гідним почути таємну мудрість. То була рука господаря, простягнута ініціатові.
— Пане, — знову мовив охоронець, поклавши руку на плече Ленґдону. — Я вимагаю, щоб ви зараз же відступили назад.
— Я знаю, що це означає, — вичавив із себе професор. — Я зможу вам допомогти.
— Зараз же відійдіть! — гаркнув охоронець.
— Мій друг потрапив у біду. Нам потрібно...
Ленґдон відчув, як дужі руки підняли його і повели геть од відрізаної руки. Він не пручався, бо почував себе надто спантеличеним, щоб протестувати.
Щойно він отримав офіційне запрошення. Хтось викликав Ленґдона для того, щоб відкрити містичний портал, котрий розкриє світові древні таємниці та приховані знання.
Але все це була маячня.
Галюцинації якогось психа.
РОЗДІЛ 14
Довжелезний лімузин Малаха поволі від’їхав від Капітолію і рушив на схід по Індепенденс-авеню. Якась молода парочка на тротуарі напружено вдивлялася в затемнені вікна авто, сподіваючись узріти в ньому якесь велике цабе.
«Я у всіх на видноті», — самовдоволено подумав Малах і посміхнувся.
Йому подобалося те відчуття владної значущості, що він його мав, сидячи сам-один за кермом масивного авто. Жоден з інших п’яти його автомобілів не давав йому того, що він потребував цього вечора: гарантії таємничості й усамітнення. Повного усамітнення. Лімузини в цьому місті мали щось на кшталт негласного імунітету. Вони були наче посольства на колесах. Поліцейські, що працювали поблизу капітолійського пагорба, ніколи не знали напевне, якого можновладця вони помилково зупинять у лімузині, тому здебільшого просто воліли не ризикувати.
Переїхавши через річку Анакостія до Меріленду, Малах майже фізично відчув, що наближається до Кетрін. Його до неї вабила сила тяжіння долі.
«Мене кличуть до виконання другого завдання... цієї ж ночі. Завдання, про яке я і мріяти не смів. — Учора ввечері, коли Пітер Соломон розповів йому останню зі своїх таємниць, Малах дізнався про існування секретної лабораторії, де Кетрін буквально творила чудеса: робила фундаментальні відкриття, котрі, як здогадувався Малах, змінять світ, якщо їх коли-небудь оприлюднять. — Її робота розкриє справжню природу всього сущого».
Сторіччями «найталановитіші уми» людства нехтували древніми науками, глузували з них, вважаючи забобонами, однак завжди брали собі на озброєння самовдоволений скептицизм та нові блискучі чудеса техніки — знаряддя, котрі лише віддаляли їх від істини. «Відкриття» кожного покоління наступне покоління за допомогою новітніх технологій розвінчувало як фальшивки. І так повторювалося сторіччями. Що більше людина пізнавала, то більше пересвідчувалася, що не знає нічого.