— А під таким кутом, — пояснив Ленґдон, — ІІІХ перетворюється на правильну римську цифру — тринадцять. До того ж решту знаків можна витлумачити за допомогою римської абетки як Ес-бі-бі.
Ленґдон чекав, що його аналіз викличе у його співрозмовників лише безтямне знизування плечима, але вираз обличчя Андерсона вмить змінився.
— Ес-бі-бі? — вимогливо перепитав шеф поліції.
Сато обернулася до Андерсона.
— Якщо я не помиляюся, це схоже на звичну систему нумерації тут, у Капітолії.
Андерсон сполотнів.
— Так, схоже.
Сато похмуро посміхнулася і кивнула йому.
— Шефе, відійдімо на хвилину. Я хотіла б поговорити з вами наодинці.
Директор Сато відвела Андерсона вбік, щоб їх не було чути, а Ленґдон залишився стояти — самотній і приголомшений.
«Що ж тут, в біса, відбувається? І що означає SBBXIII?»
«Які ще сюрпризи приготував мені цей вечір? — подумав шеф Андерсон. — На руці написано Ес-бі-бі тринадцять?» Він отетерів — як міг хтось сторонній взагалі знати про SBB... не кажучи вже про SBBXIII? Виявилося, що пальці Пітера показували не вгору, як їм спочатку здалося, а в протилежний бік.
Директор Сато відвела Андерсона у тихий закуток біля бронзової статуї Томаса Джефферсона.
— Начальнику, — сказала вона. — Наскільки я зрозуміла, ви точно знаєте місцезнаходження Ес-бі-бі тринадцять?
— Аякже.
— А ви знаєте, що всередині?
— Ні, бо не відкривши — не побачиш. Здається, до нього вже кілька десятиріч ніхто не торкався.
— Що ж, тоді вам доведеться відкрити його.
Андерсону не подобалося, коли йому вказують, що робити у власному приміщенні.
— Пані, можуть виникнути проблеми. Мені спочатку доведеться перевірити розклад чергувань. Як вам відомо, більшість нижніх поверхів займають приватні контори, а інструкції з безпеки щодо приватних контор...
— Ви відімкнете мені Ес-бі-бі тринадцять, — заявила Сато, — інакше я зателефоную до відділу безпеки і викличу групу з тараном.
Андерсон надовго затримав погляд на Сато, а потім витягнув радіо і підніс його до рота.
— Говорить Андерсон. Мені потрібно, щоб хтось відімкнув Ес-бі-бі. Пришліть сюди кого-небудь за п’ять хвилин.
У голосі, що відповів йому, почулося сум’яття.
— Шефе, дайте підтвердження, що ви сказали Ес-бі-бі.
— Підтверджую — Ес-бі-бі. Негайно когось пришліть. Мені знадобиться ліхтарик. — Він сховав радіо. Серце Андерсона закалатало, коли до нього підступила Сато і заговорила ще тихіше. — Начальнику, ми маємо обмаль часу, — прошепотіла вона, — і я хочу, щоб ви провели нас до Ес-бі-бі тринадцять якомога швидше.
— Так, пані.
— Мені також потрібна від вас іще одна річ.
«На додаток до несанкціонованого зламу і проникнення?» Посада, яку він обіймав, не давала Андерсонові змоги заперечувати, але його уваги не уникнув той факт, що Сато опинилася в ротонді буквально через кілька хвилин, як там з’явилася рука Пітера, а тепер скористалася ситуацією і вимагала пустити її до приватних приміщень Капітолію. Сато так вправно встигала сьогодні за розвитком подій, що складалося враження, наче вона їх сама визначає наперед.
Директорка рушила через кімнату до професора.
— Ота сумка у Ленґдона на плечі...
Андерсон швидко поглянув на Ленґдона.
— А що — сумка?
— Гадаю, ваш персонал просканував її, коли Ленґдон входив у приміщення?
— Звісно. Усі сумки скануються.
— Я хочу побачити результат того сканування. Мені треба знати, що в тій сумці.
Андерсон поглянув на сумку, яку Ленґдон увесь вечір не знімав з плеча.
— А чи не легше буде просто спитати його?
— Я щось незрозуміло пояснила?
Андерсон знову витягнув радіо і виконав її вимогу. Сато дала Андерсонові адресу її смартфону «Блекбері» і наказала, щоб його група надіслала їй електронною поштою цифрову копію результатів сканування, як тільки їх знайдуть. Андерсон неохоче підкорився.
Судові слідчі хотіли було забрати відрізану руку до столичної поліції, але Сато наказала доставити руку безпосередньо до штаб-квартири ЦРУ. Андерсон був надто втомлений, щоб заперечувати. Бо його щойно переїхав невеличкий японський коток.
— І мені потрібен перстень, — кинула японка слідчим.
Їхній старший хотів був не погодитися, але потім визнав за краще промовчати. Він зняв золотий перстень з Пітерової руки, поклав у прозорий пакетик для речових доказів і віддав Сато. Вона опустила його у кишеню свого піджака, а потім повернулася до Ленґдона.
— Ходімо, професоре. Візьміть свої речі.