Авто наближалося, і охоронець перевірив ім’я у списку, що лежав перед ним на столі.
Лікар Кристофер Абадон.
Кетрін Соломон щойно телефонувала, щоб попередити охорону про приїзд цього відвідувача. Охоронець і гадки не мав, що то за лікар, але, напевне, то був дуже вправний лікар, бо приїхав він на довжелезному чорному лімузині. Масивне авто плавно зупинилося біля будки охорони, і водійське затемнене скло тихо опустилося.
— Доброго вечора, — привітався шофер, знімаючи кепку. То був кремезний чоловік із голеною головою. По своєму радіо він слухав футбольний матч. — Лікар Абадон до міс Кетрін Соломон. Маєте запис?
Охоронець кивнув.
— Посвідчення, будь ласка.
Шофер удав здивування.
— Вибачте, а хіба міс Соломон не попереджала вас?
Охоронець кивнув, крадькома зиркнувши на телевізор.
— Але я мушу перевірити і записати посвідчення відвідувача. Вибачте, такі інструкції. Я маю побачити посвідчення лікаря.
— Та нема проблем. — Шофер обернувся назад і щось приглушено мовив крізь перегородку, а охоронець тим часом знову зиркнув на гру. «Червоношкірі» саме завершили традиційну передігрову штовханину на полі, і він сподівався пропустити цей лімузин ще до того, як почнеться гра.
Шофер обернувся і простягнув картку-посвідчення, яку він, вочевидь, щойно отримав через пасажирську перегородку.
Охоронець взяв картку і швидко вставив її у сканер. То були водійські права, видані в окрузі Колумбія такому собі Кристоферу Абадону, що мешкав у районі Калорама-Гайте. На фото був зображений вродливий русявий джентльмен у блакитній куртці, з краваткою та атласною хусткою в нагрудній кишені. «Який дурень фотографується для водійських прав з хусткою в кишені?»
З телевізора почулося приглушене радісне ревіння, і охоронець крутнувся на стільці вчасно, щоб побачити, як в зоні захисту суперників танцює гравець «Червоношкірих», піднявши палець догори.
— От чорт, таки пропустив, — невдоволено пробурчав охоронець і знову повернувся до віконця. — Гаразд, — мовив він, поквапливо повертаючи шоферові посвідчення. — У вас все в порядку.
Лімузин проїхав у браму, а охоронець повернувся до свого телевізора, сподіваючись, що покажуть повтор.
Під’їжджаючи до Центру, Малах не міг стримати посмішки. Проникнення до секретного музею Пітера Соломона виявилося справою надзвичайно легкою. А ще Малаха тішила думка про те, що вже вдруге за останню добу йому вдалося потрапити до одного з Соломонових приватних приміщень. Минулої ночі він зробив такий самий візит до його будинку.
Хоча Пітер Соломон і мав розкішний приміський маєток на Потомаці, більшість часу він проводив у місті, у фешенебельній квартирі в привілегійованому районі Дорчестер-Армз. Його будинок, як і більшість помешкань супербагатіїв, являв собою справжню фортецю. Високі мури. Брами з охоронцями. Списки відвідувачів. Підземна стоянка під охороною.
Минулої ночі Малах під’їхав у цьому самому лімузині до пропускного пункту будівлі, зняв свою водійську кепку з голеної голови і заявив:
— Зі мною — лікар Абадон. Він гість Пітера Соломона. — Малах промовив цю фразу так, наче оголошував про прибуття герцога Йоркського.
Охоронець поглянув у журнал, а потім перевірив посвідчення Абадона.
— Так, містер Соломон дійсно чекає на лікаря Абадона. — Він натиснув на кнопку, і брама розчинилася. — Містер Соломон у горішній кімнаті. Скажіть гостеві, нехай скористається останнім ліфтом праворуч. Він іде аж до останнього поверху.
— Дякую. — Малах насунув кепку і поїхав далі.
Спускаючись до підземного гаража серпантином, він озирнувся — чи немає тут камер стеження. Немає. Вочевидь, що люди, які тут мешкали, були не з тих, хто залазить у чужі авто чи любить, коли за ними стежать.
Малах припаркувався у темному кутку біля ліфтів, опустив перегородку між пасажирським та водійським відділеннями і прослизнув у отвір в задню частину лімузина. Там він зняв свою водійську кепку і натягнув на голову світловолосу перуку. Розправивши куртку і краватку, він поглянув у дзеркало — чи не розмазався грим на обличчі. Малах не збирався ризикувати. Тільки не сьогодні.
«Надто довго я цього чекав».
За кілька секунд Малах уже входив до ліфта. Подорож угору була тихою та плавною. Коли розчинилися дверцята, він опинився в затишному фойє. Господар уже чекав на нього.
— Ласкаво просимо, лікарю Абадон.