Кошлаті брови Кортеца повільно поповзли вгору.
— О! Це справді середньовічна легенда!
— Так от. Старовинна бібліотека, яку багато хто вважав і вважає міфічною, справді існувала й існує… Я — останній із роду князів Бєльських, а один з моїх предків, боярин Іван Дмитрович Бєльський, був великим другом онука Зої — Софії Палеолог, царя Івана Грозного…
Кортец уже впорався з жиго, озброївся зубочисткою і, здавалося, забув про все на світі, крім своїх нереально білих і неприродно рівних зубів.
Джейк Бєльський розповідав далі:
— Боярин Бєльський бачив, як Іван Грозний заховав дорогоцінне зібрання рукописів в один підземний тайник так старанно, що потім ніхто не міг їх знайти. Мій батько сказав мені, що, якби бібліотека Івана Грозного була знайдена, за неї можна було б узяти мільйони доларів…
— Коротше! — уривчасто сказав Кортец. — Ви знаєте, як знайти цю бібліотеку?…
— Знаю… — не збентежившись (і жодного разу не моргнувши), відповів Джейк Бєльський. — Боярин Іван Бєльський у своєму архіві залишив креслення книжкового тайника Грозного. Батько передав його мені і пояснив, як знайти тайник..
Запанувала мовчанка. Схоже було, справа варта того, щоб до неї придивитись, але практичне чуття ще застерігало Кортеца. Чи можна довіряти цим стародавнім кресленням? Чи не скидається все це на казки про піратські скарби з «золотим жуком»?
— Що у вас ще є, крім креслення й розповіді вашого татуся? — після короткого роздуму спитав Кортец.
Тільки тепер він помітив, що білобрисий князь тримає в руці якусь трубочку.
Бєльський жестом фокусника розгорнув трубочку і підніс Кортецу невеличкий аркуш пергаменту.
— Це титульна сторінка дуже цінної рукописної антології візантійських поетів п’ятого століття, — пояснив він. — Єдиний у світі примірник цієї книги був у бібліотеці царівни Зої, а потім потрапив у руки мого предка, боярина Івана Бєльського…
— Украдений з царської бібліотеки? — грубо запитав Кортец.
— Ні. Подарований царем бояринові Бєльському, — сухо відповів молодий гість. — На звороті аркуша про це є запис.
Кортец з цікавістю розглядав пергамент, у центрі якого золотом і кіновар’ю були зображені меч і серце. Він добре розбирався в образотворчому мистецтві й одразу визначив, що емблему намалював якийсь невідомий, але талановитий художник далекої давнини. Бісерні рядки грецького письма сяйвом обрамляли емблему, а нижче переходили в крупний шрифт з складними заголовними літерами.
Кортец перевернув пергамент: на звороті він побачив вигадливу в’язь старовинного руського письма.
Під цим написом красувалось невеличке креслення тушшю з хрестиком у центрі, а ще нижче знову йшов грецький запис…
— Дозвольте, я прочитаю, — сказав Джейк Бєльський і, не діждавшись відповіді, урочисто, як тропар, проспівав:
— «Боярину князь Івану Бєльському сію грецьку книгу з віршами мирськими жалуєм із книжниці бабки нашої, царівни морейської, ми, Великий Цар всея Русі, щоби він, боярин Бєльський, грецьку грамоту осягнув заради користі царевої. Іоанн. Року від створення світу сім тисяч шістдесят другого травня в четвер двадцять п’ятого дня». Мій предок, боярин Бєльський, виконав царське веління й оволодів грецькою мовою, — пояснив князь, показуючи пальцем на грецький запис. — Тут він намалював план тайника, де цар заховав усю бібліотеку, успадковану ним від бабки, царівни Зої…
— Тайники! Таємничі підземелля! Ваш предок боярин Бєльський, напевне, захоплювався знаменитим французьким детективним романом Дюшато «Замок змії з перами», — сказав Кортец. — Але тут лише титульна сторінка… А де ж сама книга?
— Лишилась у Росії в княгині Євгенії Бєльської, уродженої баронеси Ежені де Мерод, — з гідністю заявив Джейк Бєльський. — Крім грецького запису на звороті, тут, на самому титулі, є ще французький напис, який допоможе нам відшукати всю бібліотеку.
— Французький?.. Але ж Іван Грозний звелів бояринові Бєльському оволодіти тільки грецькою мовою!
— Це запис іншого Бєльського. Він зроблений у двадцятому столітті.
Кортец ще раз уважно оглянув аркуш:
— Я не бачу тут ніякого французького напису.
— Я змив його з обережності, — тихо мовив Джейк Бєльський. — Його можна відновити хімічним способом, коли треба буде.
Кортец поклав пергамент на стіл.
— Отже, ваш батько навчив вас, як знайти візантійську бібліотеку? — насмішкувато запитав він.