Кортец часто користувався консультаціями Бібевуа і з повагою ставився до нього, не звертаючи уваги на кумедні манери «професора». Зараз він бачив, що Бібевуа захоплений якоюсь роботою; звичайно зарозумілий і безцеремонний з бідняками, Кортец, проте, не наважувався окликати його.
— Мосьє Кортец! — не повертаючись, сиплим голосом сказав Бібевуа. — Ви хочете перешкодити мені працювати?
Кортец догадався: Бібевуа побачив його відображення в темній шибці вікна.
— О ні, професоре, я почекаю…
— Вам доведеться чекати ще з годину. Я пишу статтю замість одного ідіота, що має учений ступінь бакалавра.
— Це цікаво. Яка тема?
— Палеографічне дослідження еволюції заголовних букв у мінускульному письмі дев’ятого століття…
— О-ла-ла! — з повагою вигукнув Кортец. — А що це за письмо? Хто його автор?
— Ви невіглас, мосьє Кортец! — просипів Бібевуа, не перестаючи строчити свою статтю. — Це не чийсь особистий лист, а тип латинського рукописного письма. Висловлюючись сучасною мовою, це шрифт, яким написано більшість рукописів латинських класиків…
— Розумію, професоре. Я прийшов невчасно, але… бачите, у мене приблизно така сама тема, — стараючись говорити якомога м’якше, сказав Кортец.
— Теж стаття?
— Ні… Консультація… Зі мною старовинний рукопис.
Бібевуа перестав писати і повернувся до нього всім тілом:
— Покажіть…
Кортец передав йому пергамент, залишений Джейком Бєльським. Тепер пергаментний аркуш був прикріплений ріжками до ватманського паперу і таким чином його зворотний бік був закритий.
Бібевуа поправив окуляри і пронизливий поглядом уп’явся в текст. Через хвилину він підняв голову і подивився на Кортеца. Той мовчки чекав.
— Підробка?.. — тихо спитав Бібевуа.
Кортец розвів руками:
— Не знаю. Це ви повинні мені сказати.
Бібевуа схопився, підбіг до настільної лампи і знов уткнув свій гострий ніс у пергамент. Потім, метушливо понишпоривши в кишенях, витяг лупу. Кортец з цікавістю стежив за його рухами.
Бібевуа довго розглядав аркуш в лупу. Він був явно схвильований.
— Неймовірно! — пробурмотів він нарешті. — Оригінал! Ви знаєте, що це?
Кортец непевно ворухнув кошлатими бровами:
— Приблизно…
— Це перша сторінка книги, яку вважають утраченою. Разом з іншими скарбами візантійської столиці вона була вивезена в Рим із Константинополя в середині п’ятнадцятого століття. Дальша доля її невідома! — Голос Бібевуа звучав патетично. — Цьому пергаменту нема ціни. Як він до вас потрапив?..
— Я потім розкажу вам, професоре, — ухилився од прямої відповіді Кортец. — А що тут написано?
— Прошу! Ось точний переклад: «Кіклос. Антологія візантійських поетів. Епіграми елегічні, сатиричні і любовні, зібрані Агафієм, юристом і поетом».
— Цікаво… — задумливо сказав Кортец.
— Яка розкіш! — з захопленням вигукнув Бібевуа, розглядаючи емблему стародавньої титульної сторінки. — А де ж уся книга?
— У мене є надія, що з допомогою цієї титульної сторінки я знайду всю книгу, — багатозначно промовив Кортец.
Він забрав пергамент з рук «професора», коли той спробував одірвати ватманський папір.
— Ви добре заробите, якщо знайдете її. За таку книгу заможні колекціонери дадуть багато грошей, — сказав Бібевуа.
— Наприклад?
— Оцінщиком мене візьмете? — хитро підморгнувши, запитав Бібевуа.
— Візьму.
— Глядіть! Без обману. Ця книга повинна коштувати не менш як сто тисяч доларів. Мій гонорар скромний, два проценти.
Кортец поплескав Бібевуа по спині.
— Я люблю вас, професоре, і тому частину гонорару можу запропонувати вам зараз.
Бібевуа пожвавішав:
— О! Це було б непогано.
Кортец підійшов до дверей і покликав:
— Мосьє Птібо!
Буфетника не довелося довго чекати.
— Професор винний вам три тисячі франків?
— Цілком правильно, мосьє.
Кортец вийняв бумажник і відрахував кілька кредиток.
— Ви більше не боржник пана Птібо, — весело сказав він, звертаючись до Бібевуа.
— Віват, дон Педро Кортец! — вигукнув Бібевуа. — Сподіваюсь, ви тепер не маєте сумніву в моїй кредитоспроможності, мосьє Птібо?
— Сьогодні не маю, а завтра знову сумніватимусь, — відповів Птібо, з іронією і жалістю дивлячись на нього.
— В такому разі, приготуйте мені склянку коньяку, — чемно попросив Бібевуа. — Я підійду до вашої стойки, як тільки закінчу статтю.