Кортец витяг з бумажника ще одну кредитку і подав Птібо.
— Я у великому боргу перед професором і не хочу, щоб він сьогодні був вашим боржником, — сказав він і, потиснувши руку Бібевуа, попрямував до виходу.
В спільному залі Кортец підійшов до групи художників, які сиділи за маленьким столиком. Тут точилася жвава розмова, що перебивалася сміхом, але як тільки Кортец наблизився, за столиком замовкли.
— Сідайте, маестро! — запросив художник з піратською сережкою.
— Ні, я тільки на хвилину, — сказав Кортец. — Але я перешкодив вам, панове? Ви про щось говорили…
Він ще здаля почув своє ім’я і зрозумів, що мова йде про нього.
— Ні, чому ж. Я все можу повторити, — з незалежним виглядом обізвався художник з сережкою. — Я розповідав їм забавний анекдот про те, як ви, мосьє Кортец, хотіли виміняти в ленінградському Ермітажі ван-дейківського «Лорда Уортона» на підробленого Гогена.
Кортец саркастично посміхнувся:
— У Парижі все йде в анекдот! А щодо підробленого Гогена ви придумали, Прежан.
— Але він так смішно розповідає! — захоплено вигукнула маленька натурщиця з великим гребенем.
— А-а! Ну, тоді я йому прощаю, — поблажливо мовив Кортец. — До речі, ви мені дуже потрібні, Прежан. Ви можете мені подарувати зараз хвилин десять?
— З задоволенням, маестро!
Кортец підморгнув маленькій натурщиці і, взявши художника під руку, попрямував з ним до вільного столика в дальньому кутку кафе.
— Сідайте, Прежан, — сказав він і важко сів на стілець. — У мене дійсно є до вас справа. Але ці ваші анекдоти…
— Мосьє! — засміявся Прежан. — Це невинна балаканина… ніхто в неї не вірить.
— Балаканина! — докірливо хитнувши головою, мовив Кортец. — На Сході є розумне прислів’я: «Будь обережний, коли брешеш, але ще більше стережися, коли говориш правду…»
— Чудове прислів’я! — вигукнув Прежан. — Завтра ж його знатиме весь Париж.
— А те, що я вам скажу зараз, повинні знати тільки ви, Прежан, та я, — пильно дивлячись на нього, сказав Кортец.
— Найкращий замок для таємниці — це гроші, маестро, — глузливо відповів Прежан, граючи зрослими бровами і поляскуючи пальцем по своїй серповидній сережці.
— Ви можете добре заробити, Прежан, — багатозначно мовив Кортец.
— Як?
— Слухайте…
Кортец нахилився і, оглянувшись, зашепотів:
— Ого! Цікаво… Знову Гоген? — вигукнув Прежан.
— Ні. Це зовсім інша річ… Ви в мене бували. Пам’ятаєте ті два пейзажі, що я привіз із Москви?
— Пам’ятаю, маестро. Але… — художник знизав плечима. — Я нічого особливого в них не бачу.
— Я теж, Прежан. І все-таки я певен, що, коли ми добре пошукаємо, то зможемо знайти не в них, а під ними щось дуже цікаве.
— Он як? А що саме ви хочете під ними знайти?
— Боровиковського! Ви бачили у мене два портрети його роботи, які я купив у князя Оболенського?
— Бачив.
— Два московські пейзажі треба нанести на Боровиковського так, щоб було видно розчистку. Розумієте?
— Починаю розуміти, маестро, — пильно дивлячись на співрозмовника, сказав Прежан.
— Я не мав сумніву, що ви мене зрозумієте…
Кортец присунувся ближче до молодого художника і зашепотів йому щось просто у вухо з піратською сережкою.
Допит з тортурами
Мати Джейка Бєльського, Тереза Бодуен, стала другою жінкою російського емігранта князя Бєльського, коли їй було тридцять років. Вона назвала сина Жаком — на честь свого батька. Колись Андрій Бєльський був багатий, але на час народження Жака встиг розтринькати своє багатство і вмовив дружину переїхати в Сполучені Штати. Тут його далека родичка, княгиня Олександра Толстая, обіцяла йому «доходне місце». В антирадянському гуртку Толстої Андрієві Бєльському запропонували виступати на зборищах реакційних організацій з «інформацією» про знущання, які він нібито витерпів з боку більшовиків у 1917 році. Та для таких виступів потрібна була багата уява, якої князь Андрій Бєльський не мав зовсім, і через те йому незабаром довелося припинити свої виступи і влаштуватися клерком у контору податкового інспектора. Ця посада з часом перейшла у спадщину його синові, який уже змужнів і перетворився із Жака в Джейка.
Молодий Бєльський не дуже був захоплений своєю професією, тим більше, що він успадкував від матері природну кмітливість і справляв враження недурного юнака. Проте життєвий досвід навчив його, що одним розумом в Америці нічого не досягнеш. Не допоможе й освіта. Його батько закінчив Петербурзький університет, але далі клерка в Штатах не пішов, тому що був людиною надзвичайно непрактичною. В цій останній обставині Джейк переконався, коли батько перед смертю розповів йому про тайник у якомусь монастирі, де в XVI столітті, за його словами, була захована бібліотека візантійської царівни Зої. При цьому старий передав синові титульну сторінку від старовинної книги (з планом тайника), яку цар Іван Грозний подарував своєму другові, боярину Бєльському, одному з предків Джейка.