Я кивнув. Справа була в тому, що ми купили їй не найдорожчий телескоп. Власне, він був найдешевший серед інших. І йшлося не тільки про те, що не варто витрачати цілий статок на якусь річ, якщо ви не певні, що ваша дитина не втратить незабаром до неї інтерес; ми просто не маємо стільки грошей, аби ними розкидатися.
— А як щодо мами? — запитала Ґрейс.
— А до чого тут мама?
— Вона й далі ходитиме зі мною?
— Я з нею побалакаю, — сказав я.
— Побалакаєш з ким? — запитала Синтія, заходячи до кухні.
Синтія чудово виглядала цього ранку. Була надзвичайно гарною, якщо висловитися точніше. Вона дивовижна жінка, і мені ніколи не набридало милуватися її зеленими очима, високими вилицями, вогнисто-рудим волоссям. Її краса була вже не такою, як тоді, коли я вперше її зустрів, але не менш драматичною. Люди думають, вона робить якісь спеціальні вправи, але, як на мене, це тривога допомогла їй зберегти фігуру. Вона спалює калорії, коли перебуває у стані неспокою. Вона не бігає підтюпцем, не ходить до гімнастичної зали. Та й навряд чи ми могли б дозволити собі членство в якомусь гімнастичному клубі.
Як вже було сказано, я вчитель англійської середньої школи, а Синтія працює у крамниці, — хоч вона й має диплом із вивчення родинних проблем і деякий час працювала в галузі соціології, — тож ми не купаємося в грошах.
Ми маємо цей будинок, доволі просторий для трьох, у скромному кварталі, розташованому лише за кілька кварталів від того будинку, в якому виросла Синтія. Ви можете подумати, що Синтія хотіла б оселитися якомога далі від свого батьківського дому, але мені здається, вона не хотіла бути від нього надто далеко на той випадок, якби туди хтось прийшов і захотів її бачити.
Нашим автомобілям по десять років, свої вакації ми проводимо досить скромно. Щоліта винаймаємо на тиждень хатину мого дядька неподалік від Монпельє, а три роки тому, коли Ґрейс було п’ять років, ми поїхали в Діснейленд і оселилися поза парком у дешевому мотелі в Орландо, де о другій годині ранку можна почути, як який-небудь хлопець в сусідньому номері остерігає свою дівчину, щоб вона була обережнішою і не надто стискала зуби.
А проте, я переконаний, ми живемо досить пристойно і більш або менш щасливі. Здебільшого вдень.
Щоправда, уночі нам іноді буває нелегко.
— Із учителькою Ґрейс, — відповів я, безсоромно збрехавши про те, з ким просила мене Ґрейс поговорити.
— А про що ти маєш намір поговорити з учителькою Ґрейс? — запитала Синтія.
— Я казав про те, що неодмінно піду на найближчі батьківські збори й перекинуся кількома словами з нею, місіс Ендерс, — мовив я. — Останнього разу, коли на ці збори ходила ти, у моїй школі теж були батьківські збори того самого вечора, чомусь воно завжди буває так.
— Вона дуже мила, — сказала Синтія. — Вважаю, вона набагато приємніша, аніж торішня вчителька, її звали місіс Фелпс, якщо не помиляюся. Думаю, вона була трохи підла.
— Я ненавиділа її, — приєдналася до розмови Ґрейс. — Вона примушувала нас годинами стояти на одній нозі, коли ми поводилися погано.
— Мені треба йти, — сказав я, зробивши ще один ковток холодної кави. — Мабуть, нам треба купити нову кавоварку, Синті.
— Подивлюся, — відказала Синтія.
Коли я підвівся з-за столу, Ґрейс подивилася на мене розпачливим поглядом. Я знав, чого вона від мене хоче. Поговори з нею. Будь ласка, поговори.
— Тері, ти не знаєш, де запасний ключ? — запитала Синтія.
— Ти про що? — здивувався я.
Вона показала мені на порожній гачок на стіні біля самих кухонних дверей, що відчинялися на наш задній двір.
— Де наш запасний ключ?
Це був той ключ, яким ми користувалися, коли виходили прогулятися абощо й не хотіли брати з собою кільце, обтяжене дистанційними автомобільними пультами та ключами від робочих кабінетів.
— Я не знаю. Ґрейс, ти не брала ключа?
У Ґрейс ще не було власного ключа від дому. Він навряд чи був їй потрібен, поки Синтія водила її до школи й зі школи. Вона похитала головою й спопелила мене гнівним поглядом.
Я стенув плечима.
— Може, й справді я його брав і залишив десь біля ліжка.
Я протиснувся боком біля Синтії і понюхав її волосся, коли проходив.
— Ти мене проведеш? — запитав я.
Вона пішла за мною до передніх дверей.
— Щось сталося? — запитала вона. — З Ґрейс усе гаразд? Вона якась дуже тиха сьогодні вранці.