Поліційних автомобілів ніде не було видно. Поки що.
— Я поставлю машину за будинком, де її не буде видно з вулиці, — сказав я.
Клейтон згідливо кивнув. Я виїхав на задній моріжок, вимкнув світло й двигун.
— Біжіть у дім, — сказав Клейтон. — Знайдіть свого друга. Я спробую не дуже відстати від вас.
Я вистрибнув із машини, підбіг до дверей чорного ходу. Вони були замкнені. Я затарабанив у них кулаками й закричав:
— Вінсе!
Я зазирнув у вікна й не помітив у домі ніякого руху. Я оббіг навколо будинку, дивлячись угору й униз, чи немає поліційних автомобілів, і спробував штовхнути передні двері.
Вони були незамкнені.
— Вінсе! — гукнув я, заходячи до передпокою.
Я не побачив відразу ані Ініди Слоун, ані Вінса Флемінґа.
Поки не увійшов до кухні.
Ініди там не було, не було і її крісла. Але Вінс лежав на підлозі, сорочка в нього на спині була червона від крові.
— Вінсе, — сказав я, нахилившись до нього. — Господи, Вінсе.
Я думав, він мертвий, але він тихо застогнав.
— О Господи, чоловіче, ти ще живий.
— Тері, — прошепотів він, його права щока була притиснута до підлоги. — У неї був довбаний пістолет під ковдрою. — Його очі тремтіли, а зіниці закочувалися під повіки. З рота в нього текла кров. — Як я цього не помітив, бляха…
— Не розмовляй, — наказав я. — Я викличу швидку.
Я знайшов телефон, схопив слухавку й набрав 911.
— Людину тяжко поранено, — повідомив я.
Я прокричав адресу, попросив оператора поквапитися, пустив повз вуха всі інші запитання й поклав слухавку.
— Він повернувся додому, — прошепотів Вінс, коли я знову опустився біля нього навколішки. — Джеремі… вона зустріла його у дверях, не дозволила йому навіть увійти… сказала, що їм треба негайно їхати. Вона телефонувала йому… після того як вистрелила в мене, сказала, щоб він поквапився.
— Джеремі був тут.
— Я чув, як вони розмовляли… — Кров потекла сильніше йому з рота. — Вони поїхали. Вона не дозволила йому навіть увійти й відлити. Не хотіла, щоб він побачив мене… Не сказала йому…
Що надумала Ініда? Що відбувалося в її голові?
Я почув, як Клейтон човгає біля передніх дверей, увійшовши нарешті в дім.
— Господи, як боляче. Паскудна стара стерва.
— З тобою буде все гаразд, — сказав я.
— Тері, — прошепотів він так тихо, що я ледве його почув. Я наблизив вухо до його губів. — Подбай… про Джейн… Окей?
— Тримайся, чоловіче. Ти, головне, тримайся.
Розділ сорок третій
Клейтон сказав:
— Ініда ніколи не відчиняє двері без пістолета під ковдрою. А тим більше, коли вона сама вдома.
Він спромігся додибати до кухні й тримався за прилавок, дивлячись униз на Вінса Флемінґа. Йому знадобилася хвилина чи дві, щоб перевести дух. Подорож від пікапа навколо будинку та всередину виснажила його.
Коли сили до нього трохи повернулися, він сказав:
— Її легко недооцінити. Стара жінка в інвалідному кріслі. Вона вичікувала свого моменту. Коли він обернувся до неї спиною, коли був близько і вона знала, що не схибить, тоді й вистрелила. — Він похитав головою. — Ніхто не має найменшого шансу проти Ініди.
Я все ще тримав рота близько до вуха Вінса.
— Я викликав швидку допомогу. Вони приїдуть.
Я сподівався, вони приїдуть скоро, бо сам я безпорадний, коли треба допомогти комусь тяжко пораненому.
— Так, — сказав Вінс.
Повіки йому тремтіли.
— Нам треба наздогнати Ініду й Джеремі. Вони хочуть убити мою дружину й мою доньку.
— Роби те, що ти повинен робити, — прошепотів Вінс.
Обернувшись до Клейтона, я сказав:
— Він каже, що Джеремі приїхав додому, що Ініда не впустила його в дім, примусила його вернутися до машини й негайно від’їхати.
Клейтон повільно кивнув.
— Річ не в тому, що вона хотіла вберегти його.
— Що ви кажете?
— Якщо вона не дозволила йому дивитися на те, що вона вчинила, то зробила це не тому, що хотіла вберегти його від гидкої сцени. Вона так зробила, бо не хотіла, щоб він знав про це.
— Чому?
Клейтон двічі судомно втягнув у груди повітря.
— Мені треба сісти, — сказав він.
Я підвівся від підлоги й посадив його на один зі стільців, які стояли біля кухонного столу.
— Подивіться он там у шухляді, — сказав він, показуючи рукою. — Там можуть бути таблетки тайленолу абощо.