— Я завжди купую про запас кілька рулонів, коли вони мені трапляються, — сказала Тес.
Коли Ґрейс повернулася до підвалу, Тес жартівливо кинула:
— Коли настане апокаліпсис, я виявлюсь єдиною з тих, хто виживе, кому буде чим підтерти дулу.
Вручення подарунків, здавалося, виснажило її, і вона відкинулася на спинку свого крісла з глибоким зітханням.
— З тобою все гаразд? — запитала Синтія.
— Зі мною все чудово, — сказала вона. І ніби тільки тепер згадавши про щось, додала: — Я ж хотіла купити морозива для Ґрейс.
— Це не проблема, — сказала Синтія. — Ми так чи інак маємо намір повезти тебе вечеряти. Як щодо ресторану Нікербокера? Ти ж любиш картоплю в мундирах.
— Я не знаю, — сказала Тес. — Мабуть, я все ж таки почуваю себе сьогодні трохи стомленою. А чому б нам не повечеряти тут? У мене знайдеться дещо. Але я справді хотіла купити морозива.
— Я куплю морозиво, — сказав я. — Поїду в Дербі й знайду там якусь бакалійну крамницю або «Севен-ілевен».[13]
— Мені треба було б купити ще дещо, — сказала Тес. — Синтіє, мабуть, буде ліпше, якщо ти поїдеш ти, бо ж знаєш, якщо ми пошлемо його, то він зробить усе не так.
— Звісно, він зробить усе не так, — сказала Синтія.
— А ще я хочу, щоб Тері виніс дещо з підвалу до гаража, поки він тут, якщо ти не маєш нічого проти, Тері.
Я сказав, що, звісно, нічого не маю проти. Тес зробила короткий список, подала його Синтії, яка сказала, що, певно, повернеться не пізніше, як через півгодини. Коли Синтія рушила до дверей, я вийшов на кухню й подивився на дошку оголошень біля підвішеного на стіні телефону, на якій Тес пришпилила фотографію Ґрейс, зняту в Діснейленді. Я відчинив морозильну камеру холодильника, шукаючи льоду, щоб кинути у склянку з водою.
Біля самої морозильної камери я побачив посудину з шоколадним морозивом. Я зняв із неї кришку. Посудина була повна, бракувало лише однієї ложечки. Стареча забудькуватість, подумав я.
— Послухай-но, Тес, — мовив я. — Ти вже маєш морозиво в холодильнику.
— Справді? — запитала вона з вітальні.
Я поставив морозиво назад, зачинив морозильну камеру й сів на кушетці поруч із Тес.
— Як твої справи? — запитав я.
— Я була в лікаря, — сказала Тес.
— І що? У тебе якісь проблеми зі здоров’ям?
— Я помираю, Тері.
— Що ти хочеш сказати? У чому річ?
— Не турбуйся, це станеться не сьогодні. Я можу протягти ще півроку, а може, й рік. Про це ніколи ніхто точно не знає. Деякі люди можуть триматися досить довго, але я зовсім не мрію розтягувати свою агонію. Це не найкращий спосіб піти з життя. Сказати правду, я хотіла б відійти швидко. Так було б набагато простіше.
— Тес, скажи мені, в чому твоя проблема.
Вона стенула плечима.
— Яка, зрештою, різниця? Вони зробили деякі тести і хочуть їх повторити, щоб не було помилки, але, мабуть, скажуть мені те саме. Головне, я вже бачу свою фінішну лінію. І я хотіла сказати тобі про це першому, бо в Синтії тепер і без мене вистачає проблем. Двадцять п’ять років, телевізійне шоу.
— Нещодавно був анонімний дзвінок, — сказав я. — Це стало для неї неабияким потрясінням.
Тес на короткий час заплющила очі й похитала головою.
— Ідіоти. Щойно вони подивляться якесь шоу, як уже лізуть у телефонну книгу.
— Я це саме так і пояснив.
— Але рано чи пізно Синтії треба буде сказати, що мої справи кепські. Проблема в тому, щоб обрати слушний час.
Ми почули якийсь шум на сходах. Ґрейс виходила з підвалу, тримаючи обома руками свою нову книгу.
— А ви знаєте, — сказала вона, — хоч і здається, що на Місяць падало набагато більше астероїдів, ніж на Землю, але на Землю їх падало, мабуть, не менше, бо Земля має атмосферу, й атмосфера розгладжує Землю так, що кратерів на ній не видно, а на Місяці немає ані повітря, ані чогось такого, тож коли туди падає астероїд, то слід від нього залишається там назавжди.
— Гарна книжка, правда? — запитала Тес.
Ґрейс кивнула.
— Я хочу їсти, — сказала вона.
— Твоя мати поїхала дещо купити, — сказав я.
— Її тут нема?
Я похитав головою.
— Вона скоро буде. Але в холодильнику є морозиво. Шоколадне.
— Чом би тобі не взяти до підвалу усю посудину з морозивом, — сказала Тес. — І ложку.
— Ви мені дозволяєте? — запитала Ґрейс. Це порушувало всі правила етикету, які вона знала.
— Іди, візьми його, — сказав я.
Вона побігла на кухню, приставила стілець до холодильника, щоб дістати до морозильної камери, схопила морозиво та ложку з шухляди і швидко побігла сходами вниз.