- Ну, звичайно! — сказала вона. — Б’юся об заклад, у цьому капелюсі повинно бути її волосся!
Вона швидко зняла капелюха, і певна річ, там були дві кучеряві платиново-блакитні волосини, що причепилися до стрічки капелюха всередині. Вуховертка зняла їх та побігла у ванну кімнату, де заховала їх у свою косметичку.
- Поквапся! — крикнула Белла Яга.
«Почекаєш!», подумала Вуховертка. Вона поспішила на кухню та поклала декілька скибочок хліба у сковороду. Хліб всмоктав жир зі сковорідки а потім — згорів, незважаючи на те, що Вуховертка вилила жиру на галон[11] більше, ніж потребувало приготування.
Мандрагор витріщився на тарілку сухих чорних скибочок.
- Що це? — він перевів погляд на Вуховертку. Вона побачила червоні іскри в його очах.
- Я до цього часу ніколи не готувала смажений хліб, — сказала вона. — Хіба він не так готується?
- Ні, - сказав Мандрагор. Палаючі ями його очей звернулися до Белли Яги. — Чому ти її не навчила?
Белла Яга зблідла.
- Ну, я… е-е… кожен може приготувати смажений хліб.
- Неправда, — сказав Мандрагор. — Не дозволяйте цьому знов турбувати мене. — Він махнув рукою. Над його плечем, захвилювалося повітря. Солодкий голос сказав, нізвідки:
- Як я можу сьогодні служити своєму огидному господарю?
- Не груби, — прогарчав Мандрагор. — Можеш забрати цю їжу геть та принести мені трохи справжнього смаженого хліба зі скаутського табору у Еппінг Форест.
- Так, мій жахливий господарю, — сказав голос. Повітря що коливалось закружило. Вуховертка лише встигла блимнути очима, як згорілий хліб зник, а замість нього з’явились золотисті підсмажені скибочки. Тоді Мандрагор хмикнув та почав їсти, у жахливій могутній тиші. Белла Яга сиділа також дуже тихо. Вуховертка побачила, що Томас відповз та сховався за відро з сміттям, під раковиною, так що вона вчинила мудро, що мовчала. Сніданок, здавалось тягнувся цілий рік.
Коли сніданок, нарешті, закінчився, Белла Яга погнала Вуховертку до майстерні.
- Як ти смієш так турбувати Мандрагора! — сварилася вона. — Ти ледь не втягнула мене у неприємності!
- Ну, ви повинні були мене навчити таким речам, а не просто змушувати мене робити їх, — сказала Вуховертка.
- Не треба мені твоїх дурнуватих виправдань! — сказала Белла Яга. — Ти тут, щоб працювати. Я ж казала тобі що потребую додаткової пари рук.
«І ти її отримаєш», — люто подумала Вуховертка.
Вони почали працювати. Коли пройшло достатньо часу, щоб це виглядало природно, Вуховертка сказала:
- Мені треба у туалет.
- Робиш усе, аби роздратувати мене! — сказала Белла Яга. — Добре. У тебе рівно дві хвилини. Трохи довше і отримаєш черв’яків.
Вуховертка побігла до ванної кімнати та забрала дві волосини із косметички. Потім вона метнулась до своєї спальні. Дуже поспішаючи, вона підняла подушку, начепила дві волосини на маленький образ Белли Яги та побігла назад у ванну кімнату, щоб спустити воду у туалеті. Вона пронеслась назад до майстерні.
У майстерні стояло моторошне виття, коли вона відчинила двері. Томас проскочив поміж ніг Вуховертки та пірнув у її спальню, геть з очей.
- Що ти накоїла? — верещала Белла Яга. — Ти, лихе дівчисько, що ти накоїла?
Вуховертка двома руками прикрила рота, щоб не розсміятися голосно. Вона не помітила куди вставила додаткові руки. Вона занадто поспішала. Кінець однієї руки стирчав з лоба Белли Яги. Вона коливалась, а її пальці то відкривали, то закривали обзір очам Белли Яги. Поки Вуховертка дивилась, вказівний та великий пальці знайшли носа Белли Яги та ущипнули його. Белла Яга завила та розвернулася. Інша рука, до величезного задоволення Вуховертки, стирчала ззаду твідової спідниці Белли Яги, як хвіст. Ця рука також її ущипнула.
- Сьо ди нагоїла? — знову закричала Белла Яга, намагаючись відірвати вказівний та великий пальці від свого носа.
- Дала вам додаткову пару рук, — відповіла Вуховертка. — Лише, те, що ви хотіли.
- О-о! — вила Белла Яга. — Я надгавлю на дебе чегв’ягів!
Вуховертка виявила, що щось її швидко штовхає. Було відчуття, ніби вона прокотилася на невидимій мітлі. Штовхання притягнуло її у спальню та захлопнуло за нею, із грюкотом, двері. Вуховертка почула як клацнув замок та зрозуміла, що її замкнули у кімнаті. Вона обернулася та побачила Томаса, який стояв у її ліжку, впавши у ступор, його хутро стало дибки, а очі витріщалися.
- І залишайся гам! — ззовні закричала Белла Яга. — Залишайся з чегв’ягами!