Глава 2
Вуховертка зовсім не здивувалась, виявивши, що будинок на Липовій вулиці був під номером тринадцять. Він підходив цим людям, навіть при тому, що це був всього на всього, досить звичайний одноповерховий котедж. Дев’яти-футовий чоловік відчинив хвіртку та пройшов крізь доглянутий сад, із рабатками троянд, у формі ромбів, точно в центрі кожного газону. Вуховертка помітила, що всі вікна котеджу були гарні та низькі. По ним було б легко вибратися, якщо виклик стане занадто обтяжливим для неї, і вона вирішить втекти.
Чоловік пройшов крізь передні двері першим та пішов у коридор, кажучи:
- Я дав тобі, що ти хотіла. Більше не турбуй мене.
Вуховертка не бачила куди він пішов, тому що жінка відчинила найближчі праві двері та кинула Вуховертчину сумку усередину.
- Будеш спати тут, — сказала вона. Вуховертка лишень встигла кинути погляд на маленьку порожню спаленьку, перш ніж жінка зачинила двері та зняла свого червоного капелюха. Після того, як вона обережно повісила його на вішак, жінка сказала, — Тепер, давай з’ясуємо кілька речей. Мене звати Белла Яга і я — відьма. Я привела тебе сюди, тому що мені потрібна додаткова пара рук. Якщо ти працюватимеш старанно та виконуватимеш все що тобі накажуть, як хороша дівчинка, я не зроблю тобі нічого болісного. А якщо…
Вуховертка зрозуміла, що, насправді, це буде дуже великий виклик, набагато більший ніж усе, із чим вона колись зустрічалась у Сент-Мовальді. Все було у порядку. Їй подобався виклик. І десь, у глибині її свідомості, Вуховертка завжди сподівалась, що, можливо, одного дня вона знайде людину, яка зможе навчити її магії.
- Все в порядку, — перервала вона. Якщо ви бажаєте змусити когось робити те, що хочете ви, дуже важливо почати із ним з правильного напряму. — Вуховертка все про це знала. — Гаразд, — сказала вона. — Я і не думала, що ви виглядаєте як прийомна мати. Так що це — залагоджено. Ви навчите мене магії, а я погоджуюся залишитися тут та бути вашим асистентом.
Вона могла б сказати, що Белла Яга очікувала, що доведеться залякувати та погрожувати.
- Ну, тоді це з’ясували, — сказала Белла Яга сердито. Вона, виглядала так, ніби її поставили на місце. — Тобі краще піти сюди та почати працювати. — Вона провела Вуховертку крізь ліві двері.
Вуховертка окинула оком навкруги та намагалася не дихати занадто глибоко. Вона ніколи не бачила такого брудного місця. Оскільки Вуховертка звикла до просторих кімнат та чистих відполірованих підлог Сент-Мовальду, це був справжній шок. Усе було вкрито пилом. На підлозі був своєрідний осад з бридоти, що поєднував у собі старий бруд, зелену цвіль, і залишки від заклять — які, скидалося на те, переважно, були маленькими кістками та маленькими чорними рештками гниючих предметів. Ця бридота піднімалася угору в одному кутку, в якому був прилаштований, на висоті, іржавий чорний казан, під яким мерехтіло зелене полум’я. Запах від згорання був жахливим. Смердючіші речі, як от курні пляшки та старі коричневі пакети, лежали поруч, деякі з них пролилися на довгий брудний стіл, або були кинуті у безладі на полицях. Всі миски, чаші та глеки, складені на підлозі, були вкриті брудом або коричневим слизом.
Вуховертка закрила ніс від запаху, розмірковуючи чи дійсно для чаклунства потрібно так багато гниючих речей. Вона подумала, що коли навчиться достатньо, то стане новим видом відьми — чистюнею. Між тим, вона оглянула все навколо та була спантеличена тим, що кімната, здавалася величиною, щонайменше, у цілий котедж.
Белла Яга усміхнулась, глянувши на Вуховертчин вираз обличчя.
- Давай, дівча, — сказала вона. — Ти тут не для того щоб витріщатися. Якщо тобі не подобається, можеш пізніше тут прибрати. А зараз я хочу, щоб ти, за цим столом, перетерла у порох щурячі кістки для мене. — Коли Вуховертка йшла до столу, а її щиколотки заплуталися в двох мертвих зміюках, Белла Яга повідомила, — У цьому домі одне велике правило. Ти маєш одразу його запам’ятати. За жодних умов ти не повинна турбувати Мандрагора.
- Ви маєте на увазі чоловіка із рогами? — мовила Вуховертка.
- В нього немає рогів! — сердито відказала Белла Яга. — Принаймні, більшість часу. Вони з’являються, коли його турбують.
- А що ще трапляється, коли його турбують? — запитала Вуховертка. Їй здалося, що Белла Яга здригнулась від самої лише думки.
- Жахливі речі, - сказала вона. — Якщо тобі пощастить, ти цього не дізнаєшся. А зараз — до роботи.
Незабаром, Вуховертка стукала тяжким товкачем в невеликій кам’яній чаші. Спочатку маленькі кістки у чаші хрустіли: «хрусть-хрусть». Після години праці, вони стали білим порохом, що шурхав: «сплаф-сплаф», але Белла Яга сказала, що порох має бути дрібнішим за дрібніше борошно, і змушувала Вуховертку продовжувати перетирати. До цього часу, руки Вуховертки боліли і їй було нудно. Белла Яга не казала навіщо потрібно перетирати порох. Вона взагалі, не відповідала на жодне Вуховертчине питання.