Наступної ночі Томас прийшов до Вуховертки знову. Вуховертка погладила його. Потім вона почала малювати Мандрагора, настільки величезного та хмурого та жахливого, як тільки могла. Вона намалювала цяточки червоного всередині його очей та додала роги — але чомусь вони були більше схожими на вуха віслюка. Вона б залюбки намалювала поруч демона або когось такого, але вона не знала як виглядають демони, тож вона повернулася до обличчя Мандрагора, намагаючись зробити його якнайжахливішим. Але весь час її відволікало дивне світло в стіні спальні. Воно виглядало так, ніби стіна червоніла, або усередині її було полум’я.
- Що це? — сердито сказала вона, після того як зробила помилку у Мандрагоровому роті втретє.
- Це Мандрагор, — відповів Томас. — Його лігво з іншого боку цієї стіни.
Вуховертка впустила фломастер та витріщилася на кота. Його круглі світло-зелені очі дивились на неї спокійно.
- Ти…е-е…ти розмовляєш! — сказала вона.
- Звичайно, — мовив Томас. — Хоч і не часто. Я думаю, тобі варто припинити малювати. Це починає турбувати Мандрагора.
Вуховертка швидко заховала папір та фломастери.
- А ти знаєш заклинання? — запитала вона.
- Неабияку кількість. Більше ніж ти, — сказав Томас. — Я бачив, як ти зазирала у її книгу. Те, що тобі потрібно, ближче до кінця. Хочеш я покажу тобі?
- Так, будь-ласка! — вигукнула Вуховертка.
Глава 4
- Хвилинку, — додала Вуховертка. — Як кімната Мандрагора може бути з тієї сторони стіни? Там же ж ванна кімната.
Томас вже майже піднявся, витягнувши свої ноги. Він подивився на неї понад своїм гладким чорним плечем.
- Так, я знаю, — сказав він. — Але так воно і є, тим не менш… — Він закінчив розтягування та точіння кігтів о ковдру. — Йдемо? — запитав він та стрибнув на підлогу.
Вуховертка потупотіла за ним, з кімнати та через коридор. Двері майстерні були замкнені. Але Томас потягнувся угору та заточив кігті біля дверної ручки. Двері тихо відчинилися. Вуховертка намацала вмикач світла та вони вповзли у майстерню.
- Огида! — закричала Вуховертка, коли відчула слиз під своїми босими ногами.
- Тихо. Ти зможеш злизати його пізніше, — Томас скочив на стіл та схопив лапами сальну маленьку книжку. — Відкрий вкінці, та перегортай наперед, поки я не скажу зупинитись, — сказав він.
Вуховертка зробила, як він сказав. Вона перегорнула від: «Як наслати тьму черв’яків» — це вона перегорнула швидко, бо Томас почав здригатися, — до «Гроза, щоб знищити церковне свято», а потім до: «Заклинання, щоб автобус приходив вчасно» та «Захистити тіло від всякої магії», і …
- Тримай там, — наказав Томас. — Це наше. Якщо ми його застосуємо, то вона не зможе нам нашкодити.
Вуховертка подивилась. Закляття займало дві сторінки дрібнесенького почерку.
- Але Заварний Крем, тобто Томас, у ньому ж сотні компонентів!
- Всі вони знаходяться десь у цій кімнаті, а в нас ще ціла ніч, — сказав Томас. — Починаймо. — Він сів перед книгою, хвіст загорнувся навколо передніх ніг та м’яко посмикувався. — Для першої стадії тобі треба: порох з щурячих кісток, очі тритонів, і добре порізана жаба. Поки ти це робиш, можеш почати нагрівати блекоту чорну[8] — тобі треба нагріти із нею три волосини з хвоста кішки, і я сподіваюсь ти вирвеш їх ніжно.
Добру половину ночі Вуховертка ковзала туди-сюди по слизу, працюючи важче, ніж за весь час, коли вона працювала на Беллу Ягу вдень. Томас сидів, схилившись над книгою так, ніби від спостерігав за мишачою норою, називаючи наступні компоненти для заклинання.
- Зараз беладона — це четверта пляшка з цього боку, не така запилена як інші. Накрапати три краплі у блекоту чорну. — Приблизно в середині він сказав, — потрібен домочадець. Нічого страшного. Я тут.