— Ну, то що, громадяни, — звернувся черговий відразу до всіх трьох. — Будемо ще порушувати?
Усі троє енергійно замотали головами.
— Тоді йдіть. А про тебе в комітет комсомолу обов'язково повідомимо.
Похнюплений, присоромлений ішов Жора додому. Раптом напівдорозі зупинився, неначе щось згадав, і квапливо попрямував назад у відділення.
— Знову ти? — сказав черговий. — І не проси, повідомимо в комітет.
— Я, товаришу черговий, дещо розповісти хотів…
Вислухавши Жорину розповідь, черговий дав розпорядження негайно відвезти хлопця службовою машиною в управління до товариша Воробйова.
— Сідайте, — запросив Воробйов Жору, — розповідайте, як це ви кулаками проти релігії боролись. Агітатор…
Жора почервонів.
— Не соромтесь, правда молодцеві очей не коле. Я б теж не стерпів, коли б мене в грязюку турнули… Не треба було до цього доводити… Так розповідайте.
Ідея провадити антирелігійну пропаганду безпосередньо в молитовному домі сектантів виникла у Жори давно. Однак здійснити її він наважився лише тоді, коли під великим секретом довідався од своєї тітки, що у сектантів «спасається відлюдник…»
— От я собі думаю, — розповідав далі Жора, підбадьорений цікавістю Воробйова, — піду просто до відлюдника…
Спасався відлюдник в ямі під підлогою флігелька, що стоїть за молитовним домом. У підлозі був прорізаний лаз, через який удень відлюдникові подавали їжу, а вночі він виходив у двір подихати свіжим повітрям. З людьми відлюдник не розмовляв.
Хлопець вибрав момент, коли нікого поблизу не було, шмигнув у флігельок і просунув голову в лаз.
В освітленій гасовою лампою ямі він побачив відлюдника, що сидів у кутку на лавці. Жора привітався з ним.
— Ну, а він? — приховуючи усмішку, запитав Воробйов.
— І розмовляти не схотів, — з сумом відповів Жора. — «Ідіть, — каже, — хлопче, туди, звідки прийшли. Я з вами розмовляти не бажаю». Правда, чемненько так говорить, не те що другий, той просто псих.
— Який другий?
— Зараз я вам поясню. Нічого я від цього відлюдника не добився і пішов собі додому. А потім думаю: не годиться після першої невдачі відступати. Знову у флігельок пробрався, зирк — а там уже інший сидить. Мене побачив, та як загорлає — справжній псих… На крик два паразити прибігли, ну, мене й… вивели.
— Еге, — сказав Воробйов. — А ти певен, що це був інший відлюдник?
— Певен, — твердо відповів Жора.
— А чому саме?
— Перший — нижчий, гладший, а другий — високий, худий. І до того ж голоси різні.
— Куди перший подівся? Не знаєш?
— Не знаю.
— Якого числа з першим розмовляв?
— Двадцятого.
— Точно?
— Точно. Я після того до товариша пішов, у нього двадцятого день народження.
— А другого коли бачив?
— Двадцять шостого.
— Коли в яму вони залізли?
— Другий не знаю, а перший шістнадцятого…
Значно пізніше, аналізуючи свої вчинки, Воробйов зрозумів, що підсвідомо він весь час пам'ятав про зустріч Блеквуда з керівником секти «слуг сьомого дня», про знайдені у Капрова брошури, про те, що Блеквуд зник у ніч з п'ятнадцятого на шістнадцяте.
Воробйов дістав з ящика стола дві фотографії, простягнув Жорі.
— Глянь.
— Вони! Слово честі вони! — зрадів Жора. — Ось перший, — ткнув пальцем у фото, перезняте з візи Блеквуда. — А це той псих, — показав на фотографію Ситника.
— Дякую! — Воробйов підвівся, міцно потис Жорі руку. — Ти велике діло зробив… Залиш свою адресу, може, навіть завтра вранці доведеться запросити тебе на часинку до нас, першого відлюдника впізнати допоможеш.
Воробйов сподівався, що Блеквуд з ями перейшов у будинок Силаєва і там його пощастить захопити. Вся історія з відлюдництвом стала цілком зрозумілою — знайшли місце, де «самовбивця» може безпечно пересидіти гарячий час, поки його шукають. «Вигадано непогано, — посміхнувся Воробйов. — Кому спаде на думку у відлюдника документи перевіряти…»
Спостереження за будинком Силаєва встановили відразу після розмови Воробйова з Жорою. А вночі житло керівника «слуг сьомого дня» оточили.
Воробйов першим піднявся на ґанок, натиснув плечем на двері. Вони не піддалися.
Тоді він постукав. Відповіддю була цілковита мовчанка. Воробйов постукав ще раз — сильніше.
Несподівано з другого боку будинку з грюкотом розчинилось вікно, почувся дзенькіт скла, зляканий викрик. Воробйов заспішив туди. Двоє його підлеглих тримали за руки якусь людину. Воробйов спрямував промінь ліхтаря на затриманого.
— Громадянин Силаєв? Знову зустрітись довелося.