— Так точно! Так точно! — товсті губи Силаєва тремтіли, озноб тіпав його гладке тіло.
— В будинку є хто-небудь?
— Є, є хлопчина.
— Більше нікого?
— Нікого, зовсім нікого.
— Скажіть йому, щоб відчинив.
— Слухаю!
Піднялися на ганок.
— Відчини, Васильку, — тремтячим голосом наказав Силаєв.
Двері розчинились. Вийшов хлопчина років тринадцяти.
— Зі мною живе, — бурмотів Силаєв. — Спритний такий хлопчисько. Нічого, Васильку, не бійся… Світло засвіти… Нічого…
Василько ввімкнув електрику.
Дві великі кімнати, сіни, кухня. Скрізь чисто підметено, прибрано. Мабуть, Силаєв не чекав арешту, але після стуку Воробйова відчув щось недобре і з переляку вискочив через вікно.
Коли ввійшли до кімнати, Силаєв важко плюхнувся на стілець.
Викликали понятих, почався обшук. Підлеглі Воробйова оглянули, промацали, простукали геть увесь будинок від підвалу до горища, але ніяких слідів Блеквуда не знайшли. «Вилетіла пташка, — похмуро думав Воробйов. — Пізно я за це взявся».
Силаєв з тупою байдужістю дивився, як усе перевертають в його житлі. Десь у глибині олов'яних очей ховався страх.
Саме цей страх спонукав Воробйова зробити рискований хід.
— Ну, добре, — сказав Воробйов, коли обшук було закінчено. — Говоріть відверто, Силаєв. Де подівся іноземець, якого ви переховували під виглядом відлюдника?
Кілька довгих секунд Силаєв не відриваючись дивився на Воробйова. Потім голова його впала на груди, і він заридав. Повні, як у жінки, плечі його здригалися.
— Не хотів! Бачить бог, не хотів! — вигукнув він крізь ридання.
— Перестаньте, — з огидою сказав Воробйов. — Випийте води і розповідайте…
Секта «слуг сьомого дня» виникла в Америці в період колонізації країни. Заснував секту якийсь Джошуа Паркер, він же став її першим «живим богом». В умовах жорстокої боротьби за існування серед суворої, дикої природи і ворожих індійських племен більшість релігійних організацій того часу мала напіввійськовий характер. Такою була і секта «слуг сьомого дня». Ця секта ділилася на сімки, які дістали назву «кораблів», на чолі «корабля» стояв «керманич». Сім «кораблів» утворювали «седмицю», нею керувала «рада семи керманичів». «Рада» обирала «сім драконів». А над «драконами» стояв «живий бог», якого обирали із свого середовища «дракони». «Богові» підкорялись усі, він не звітував ні перед ким. У секті панувала надзвичайно сувора ієрархія і жорстока дисципліна: тільки за спробу заперечити хоча б «керманичеві» ослушника негайно вбивали, а згодом, коли звичаї пом'якшали, назавжди виганяли із секти. Всім іншим «слугам» якнайсуворіше заборонялося підтримувати з такими будь-які зв'язки, і шлях до секти закривався для непокірних назавжди.
Щождо «теоретичної» сторони, то вона у «слуг сьомого дня» завжди була туманною і плутаною. Вони вірили і в «кінець світу», і в «прихід Месії», відкидали всі без винятку існуючі релігії і вважали, що тільки вони «ідуть до спасіння». Але загальний зміст усіх цих туманних міркувань зводився до одного: виховувати в рядових членів секти беззаперечну покору, зневагу до життя, готовність умерти за першим наказом «керманича» і взагалі «старших». Це теж диктувалось інтересами воєнної боротьби колонізаторів проти корінних жителів — індійців, які не хотіли коритися загарбникам.
Минали десятиліття. Секти «слуг сьомого дня» поступово почали виникати і в інших країнах, в тому числі і в Росії. Однак «гаванню кораблів», «місцем перебування драконів», як і раніше, лишалась Америка. Там безвиїзно жив і «бог».
Військовий характер секта з роками втратила, але дисципліна і чиношанування лишались у ній колишніми. Все так само від кожного вступаючого до секти «слуг» вимагали присяги в беззаперечній покорі «старшим».
Такі самі порядки панували і в секті, створеній в Енську. Формально секта не підтримувала зв'язку із своїми заокеанськими єдиновірцями, насправді ж, нелегальний зв'язок існував.
Силаєв запевняв, що Капров, який відав фінансовими справами секти, спершу скуповував в іноземних моряків лише «товари» і перепродував їх з «націнкою». А потім якось так вийшло, Силаєв і сам не знав як, що разом з «товаром» почали надходити і книжечки релігійного змісту. Їх брали, читали…
— Ну, в цьому ми ще розберемося, — перебив Воробйов «керманича». — А навіщо вам потрібний був Ситник?
Припертий до стіни, Силаєв знехотя розповідав.
Капров, який часто зустрічався в «торгових справах» з Ситником, зрозумів, що він — «карась з добрим гаманцем». Розповів про це Силаєву. Той зумів познайомитися з Ситником, увійти до нього в довір'я. План Силаєва й Капрова був простий: залучити невдаху до секти і поступово обібрати.