Проте прочитувати «Вулик» виключно як соціальний реалістичний роман, написаний з біхевіористських засад, було б суттєвим спрощенням насамперед його оповідної структури, адже у творі реалізована множинна наративна перспектива, представлена трьома голосами: 1) персонажів, які спілкуються між собою діалогами, а також висловлюють свої позиції за допомогою монологів, 2) наратора та 3) імпліцитного автора. Наратор наділений всезнанням: йому відомо все щодо інших персонажів, серед яких він існує, він ґрунтовно поінформований і про їхнє минуле, сімейні справи, чутки, що точаться навколо них, матеріальне становище, труднощі, нереалізовані бажання і навіть про їхні сни. Наратор може виражати критичне ставлення до персонажів, про яких розповідає, порівнюючи їх із тваринами й підкреслюючи ницість їхніх інстинктів. Імпліцитний автор висловлює коментарі, не пов’язані безпосередньо з подіями, а також використовує відступи, ретардації, емоційні вигуки, цитує сам себе або іноді прямо втручається в те, що відбувається. Функція персонажів — забезпечувати ефект об’єктивності: вони проголошують неприкриту правду, в той час як всезнаючий наратор та імпліцитний автор інтерпретують реальність за допомогою гумору або поетичних висловів. Таким чином, складна оповідна структура роману «Вулик» спрямована не тільки на те, щоб бути засобом фіксації реакцій персонажів, які відповідають на суспільні подразники, а й є активною творчою і, головне, етичною силою, яка надає тексту твору багатовимірності.
Чимало літературознавців підкреслюють, що «Вулик» — це екзистенційний роман, адже в ньому відображено цілу низку складових ситуації, в якій опинилася сучасна людина: монотонність і зупинка життя, що не має надії, невизначеність долі (згадаймо, що «Вулик» замислювався як перший роман в циклі «Невизначені шляхи»), приниження, відсутність бажання творити, брак бунтарського духу, порожнеча, влада над людиною почуття голоду і сексу, невміння діяти солідарно, комунікаційні розриви. «Вулик» стає метафорою сучасного суспільства, яке побудоване за принципом механічного відтворення соціальних і духовних практик, і в такий спосіб позбавляє індивіда його унікальності. Переведення смислів твору з реалістичного плану в екзистенційний здійснюється за допомогою специфічних підходів до зображення часопростору.
Три головні характеристики часу в романі Сели — 1) абсолютна історична конкретика, 2) затиснення дії твору в обмежений темпоральний відтинок і 3) симультанність. Конкретика часу виражається в тому, що прикмети життя, змальовані у творі, належать тому історичному моменту, яким вони датовані,— це 1942 р. «Вулик» як жоден інший роман іспанської літератури відтворює дух доби завдяки показу речей, способів спілкування, реалій, радіопередач, звичок, прикрас тощо. Паралельно з цим Села веде постійну гру з часом і ущільнює його в проміжок, який налічує лише три дні. При цьому читач так ніколи і не дізнається розгадку двох таємниць, котрі надають руху тому, що залишилось від інтриги: хто вбив донью Марго і що станеться з Мартіном Марко, якщо здійсниться загроза (так само до кінця не відома), про яку йдеться у фіналі. У такий спосіб Села іронічно спростовує звичні способи організації романного сюжету, який традиційно складається із зав’язки, кульмінації і розв’язки.
Ефект симультанності часу в романі «Вулик» забезпечується тим, що Села, прив’язавшись до визначеного історичного моменту й ущільнивши дію до трьох днів, бачить усі події, які відбуваються, одномоментно. Це спричиняє порушення сюжетної хронології. Якщо розташувати розділи так, як дія відбувається насправді, то вийде інший порядок, ніж зафіксовано у творі: Розділ І (день перший, друга половина дня), Розділ II (день перший, пізній вечір), Розділ IV (день перший, уночі), Розділ VI (день другий, уранці), Розділ III (день другий, друга половина дня), Розділ V (день другий, уночі), Фінал (останній день, уранці). Крім того, періодично наратор використовує відступи у минуле або здійснює прориви у майбутнє, для того щоб надати читачу інформацію про те, що відбувається з персонажами.
Г. Собехано, який детально дослідив питання хронозрушень у романі «Вулик», стверджує, що за допомогою такого прийму романіст «прагне віднайти форму екзистенції, обумовленої соціально й історично, чия рухливість розмита, стикається з цілою низкою перешкод і трансцендентна». На думку критика, кожен розділ роману символізує певний стан існування, крізь який має пройти індивід на шляху розвитку: Розділ І — приниження, Розділ II — бідність, Розділ III — виснаження, Розділ IV — секс, Розділ V — спроба заховатися, Розділ VI — повторювання. Композиційна схема розташування розділів, таким чином, відтворює не хронологію подій, а етапи пізнання, які має пройти людина. На думку Собехано, «порядок проходження кожного з етапів становлення не змінює кінцевого продукту», унаслідок чого конкретика часу скасовується і залишається лише симультанність.