Лахмітника звуть Хосе Сансом Мадридом. Він має дві крамнички, де купує та продає вживаний одяг і «витвори мистецтва» та здає напрокат смокінги студентам і сюртуки бідним женихам.
— Заходьте та приміряйте, в мене великий вибір.
Вибір і справді великий: на сотнях вішаків висять сотні костюмів, чекаючи на клієнта, який витягне їх на світ Божий.
Крамнички містяться одна на вулиці Естудіос, а друга, більша, на вулиці Магдалени, майже посередині.
По обіді сеньйор Хосе веде Пуриту до кінотеатру, він полюбляє цілувати й тискати дівчину, перш ніж лягти з нею до ліжка. Вони прямують до кінотеатру «Ідеал», що навпроти кінотеатру «Кальдерон»,— там ідуть «Його брат і він» Антоніо Віко та «Сімейна сварка» Мерседес Весино, обидва фільми «схвалені до показу». Кінотеатр «Ідеал» має ту перевагу, що стрічку тут крутять безперервно і зала дуже велика, там завжди є вільні місця.
Білетер присвічує їм ліхтариком.
— Куди?
— Та хоч сюди. Тут нам буде зручно.
Пурита й сеньйор Хосе сідають в останньому ряду. Сеньйор Хосе погладжує шию дівчини.
— Ну, що скажеш?
— Нічого. Дивись!
Пурита дивиться на екран. Сеньйор Хосе бере її руки в свої.
— Ти змерзла.
— Так, дуже холодно.
Кілька хвилин вони мовчать. Сеньйор Хосе ніяк не може вмоститися, весь час совається в кріслі.
— Слухай.
— Що?
— Про що ти думаєш?
— Та так...
— Не переймайся цим; що стосується Пакіто, я все залагоджу — є в мене приятель, котрий має великий вплив у службі соціальної допомоги, він двоюрідний брат губернатора бозна-якої провінції.
Сеньйор Хосе засовує руку дівчині в декольте.
— Ой, яка холодна!
— Не турбуйся, зараз зігріється.
Чоловік кладе руку Пуриті під пахву зверху блузки.
— Як гаряче в тебе під пахвою!
— Еге ж.
У Пурити під пахвою так гаряче, наче її лихоманить.
— Гадаєш, Пакіто приймуть?
— Сподіваюсь, що так,— моєму приятелеві варто пальцем поворухнути.
— А чи він схоче?
Друга рука дона Хосе лежить на Пуритиній підв’язці. Взимку Пурита носить пояс, але круглі підв’язки погано облягають її, бо дівчина надто худа. Влітку вона ходить без панчіх — здавалося б, дрібниці, але на цьому можна непогано заощадити.
— Мій приятель зробить усе, що я скажу,— він мій боржник, адже я зробив йому чимало послуг.
— Якби ж то Бог почув твої слова!
— Ось побачиш, так воно й буде.
Дівчина замислюється, погляд у неї сумний, начеб відсутній. Сеньйор Хосе трохи розсуває їй стегна, пощипує їх.
— Якби Пакіто прийняли до притулку, все було б по-іншому!
Пакіто — молодший брат дівчини. Всього їх п’ятеро, а з нею шестеро: старшому, Рамонові, двадцять два роки, він служить у війську в Африці; Маріані вісімнадцять років, бідолашна тяжко хвора і не підводиться з ліжка; Хуліо вже майже чотирнадцять, він працює учнем у друкарні; Роситі одинадцять, а Пакіто, найменшому, дев’ять. Пурита — друга за старшинством, їй двадцять років, хоча на вигляд, мабуть, можна дати й більше.
Діти живуть самі. Батька розстріляли — в ті часи таке часто траплялося; матір померла від сухот і виснаження в 1941 році.
Хуліо платять у друкарні чотири песети. Решту грошей, докладаючи відчайдушних зусиль, мусить заробити Пурита, от і тиняється вона цілісінький день вулицями, а по вечері кидає якір у доньї Хесуси.
Діти мешкають у підвалі на вулиці Тернера. А Пурита знімає кімнату в пансіоні, тут вона почувається вільнішою і може приймати запрошення по телефону. Пурита навідує братів і сестер щодня близько дванадцятої чи першої години. Вряди-годи, коли немає клієнта, вона й поїсть із ними; в пансіоні їй залишають обід, і вона, якщо хоче, може з’їсти його на вечерю.
Сеньйор Хосе вже досить давно тримає руку в дівчини за пазухою.
— Ходімо?
— Як хочеш!
Сеньйор Хосе допомагає Пуриті вдягти благеньке бавовняне пальтечко.
— Лише на хвилинку, гаразд? Моя своячка, здається, вже щось запідозрила.
— Як хочеш.
...........................................
— Візьми, це тобі.
Сеньйор Хосе кладе купюру в п’ять дуро Пуриті до сумочки — пофарбованої синьою фарбою, яка трохи бруднить руки.
— Господь віддячить тобі.
Біля дверей помешкання парочка прощається.
— Слухай, як тебе звати?
— Моє ім’я Хосе Сане Мадрид. А тебе справді звати Пуритою?
— Так, чого б я мала тобі брехати? Моє ім’я Пура Бартоломе Алонсо.
Обоє якусь мить дивляться на підставку для парасольок.