Хуліта не знає, що й казати.
— Я теж так думаю — вони, напевне, помилилися. В кожному разі треба щось робити, з кимось зустрітися. Направду треба!
— Так... побачимо, що скаже Роберто, коли вернеться.
Раптом Філо починає ридма ридати. Малюк, якого вона тримає на руках, теж заходиться плачем.
— Єдине, на що я здатна,— це молитися пресвятій Богородиці, котра завжди визволяла мене від напасті.
Дон Роберто та сеньйор Рамон дійшли згоди. Оскільки Мартін не міг накоїти чогось серйозного, то було б найкраще, якби він прийшов і повинився. Навіщо ховатися, коли нема чого приховувати? Треба перечекати пару днів — Мартін перебуде їх у домі сеньйора Рамона, а потім — чому б і ні? — піде куди слід у супроводі капітана Овехеро, тобто дона Тесифонте, котрий не відмовиться зробити таку послугу і до того ж зможе за нього поручитися.
— По-моєму, це дуже розважливо, сеньйоре Рамоне, щиро дякую. Ви мудра людина.
— Нема за що, чоловіче, просто я гадаю, так буде краще.
— Авжеж, мені теж так здається. Повірте, у мене камінь з душі спав...
Селестино написав три листи й наміряється написати ще три. Справа Мартіна дуже його непокоїть.
«Не заплатить мені, то й не треба, але я не можу кинути його напризволяще».
Мартін — руки в кишенях — спускається крутосхилом, на якому розташований цвинтар.
«Так, я стану зібраним. Найкраще — це працювати щодня. Якщо мене візьмуть у якусь контору, я піду. Спершу, звісно, не вдасться, але згодом можна буде навіть писати у вільні хвилини, особливо якщо там добре опалення. Поговорю з Пабло, він мусить знати, де є вакансії. Непогано було б потрапити до канцелярії профспілок — там платять купу грошей».
Образ матері вже вивітрився з Мартінової голови, його наче гумкою стерли.
«А ще, мабуть, непогано в Національному інституті планування, але туди, либонь, важче влаштуватися. В таких установах краще, ніж у банку. В банках співробітників експлуатують, варто спізнитися один раз — і матимеш вирахування з платні. У деяких приватних конторах теж можна досягти успіху — мені б найбільше підійшла організація рекламних кампаній у пресі.»
«У вас безсоння? Так вам і треба! Ви страждаєте, бо самі цього хочете! Пігулки ікс (приміром, „Марко“) зроблять вас щасливим, не завдавши жодної шкоди вашому серцю!»
Мартіна захоплює ця ідея. Виходячи з цвинтаря, він запитує в чергового:
— Ви не маєте раптом газети? Може, ви її вже прочитали, я заплачу, мене там цікавить одна річ....
— Ось, будь ласка, я вже прочитав.
— Щиро дякую.
Мартін швидко йде. Він вмощується на лаві в скверику, що біля входу на цвинтар, і розгортає газету.
«Часом у пресі з’являються оголошення, дуже корисні для тих, хто, як оце я, шукає роботу».
Мартінові раптом спадає на думку, що він надто квапиться і треба збавити оберти.
«Прочитаю спершу новини; хай там що, але ж немарно кажуть — хоч як рано вставай, сонце раніше не зійде».
Мартін дуже задоволений собою.
«Сьогодні я бадьорий і голова варить! Це, мабуть, завдяки свіжому повітрю».
Мартін скручує сигарету й починає читати газету.
«Війна — це страшне дикунство. Всі в програші і ніхто не дбає про поступ культури».
Мартін радіє: він вочевидь робить успіхи.
Час од часу він замислюється над прочитаним, дивлячись кудись у далечінь.
«Почитаємо далі!»
Мартін читає все підряд, його все цікавить: міжнародні події, редакційна стаття, витяги з промов, театральні новини, кінопрем’єри, матчі національного футбольного чемпіонату...
Мартін завважує, що на околиці, на чистому повітрі, життя набуває ніжніших, тонших відтінків, ніж коли весь час живеш, занурений у метушню міста.
Мартін згортає газету, ховає її в кишеню куртки й рушає далі. Сьогодні він знає більше, ніж будь-коли, сьогодні він би міг підтримати розмову на будь-яку актуальну тему. Він перечитав усю газету, крім хіба що оголошень — їх Мартін вирішив прочитати згодом, без поспіху, в якійсь кав’ярні, бо раптом доведеться записати адресу чи кудись зателефонувати. Рубрику оголошень, офіційних постанов і норм розподілу продуктів харчування серед жителів приміського поясу Мартін іще не прочитав.
На площі, де розташована арена для бою биків, він помічає групу дівчат, які дивляться на нього.
— Привіт, красуні!
— Привіт, туристе!
У Мартіна серце мало не вистрибує з грудей. Він щасливий. Він пострибцем піднімається вулицею Алькала, насвистуючи легковажну пісеньку.