— От же стара дурепа! — вголос промовила до себе жінка. — Ти ж просто шукаєш привід, щоб піднятися до нього!
А навіщо їй узагалі якийсь там привід? Вона доросла жінка, що мешкає у своєму будинку та вже десять років не зустрічала жодного чоловіка, який би їй подобався! До біса! Місіс Ґарден потрібен сильний волохатий чоловік, який придавить її до ліжка, стисне груди та, дихаючи у вухо, розсуне великими долонями ноги, бо назавтра з Німеччини прилетить газова бомба й усі вони задихнуться та помруть, а вона втратить свій останній шанс!
Місіс Ґарден випила склянку джину, одягла халат, причесалася, взула капці й схопила ключі на випадок, якщо Фабер замкнув двері та не почує її стукіт через свою музику.
На сходах нікого не було, і жінка почала підніматися у темряві. Одна сходинка рипіла, тому Місіс Ґарден хотіла через неї переступити, але зашпорталася й важко гупнула ногою. Ніхто не почув. Господиня піднялася та постукала удвері, потім легенько штовхнула їх — зачинено. За стіною замовкло радіо й почувся голос містера Фабера:
— Хто там?
У нього була хороша вимова — ні кокні[9], ні акценту. Просто приємна нейтральна вимова.
— Можна з вами поговорити? — спитала місіс Ґарден.
Чоловік завагався, а відтак промовив:
— Я не одягнений.
— Я теж, — хихикнула жінка й відімкнула двері своїм ключем.
Фабер стояв перед приймачем із якоюсь викруткою в руках. У штанях, але без майки. Обличчя в нього було біле, як сніг, і страшенно перелякане. Місіс Ґарден увійшла та зачинила за собою двері. Що ж тепер сказати? Жінка пригадала фразу з американського фільму:
— Може, купите самотній жінці випити?
От же дурня — у нього в кімнаті немає випивки, а піти вони точно нікуди не зможуть, бо жінка неодягнена. Проте фраза місіс Ґарден прозвучала спокусливо та наче зумовила потрібний ефект. Фабер нічого не відповів і повільно підійшов до господині. У нього дійсно росло волосся навколо сосків. Місіс Ґарден зробила крок назустріч, і чоловік обійняв її. Жінка заплющила очі, підняла обличчя та відчула його поцілунок. В обіймах Фабера її спина трохи прогнулася — і раптом нестерпний біль пронизав усе тіло. Рот відкрився в німому крику.
Фабер чув, як місіс Ґарден перечепилася на сходах. Якби вона почекала ще з хвилинку, він би встиг сховати передавач у ящик, а шифрувальні книги — у шафу, і жінці б не довелося помирати. Проте шпигун не встиг прибрати докази, коли в замку повернувся ключ, і чоловік схопив стилет[10].
Місіс Ґарден трохи вигнулася, і через це Фабер не влучив у серце з першого разу. Довелося засунути пальці їй до рота, щоб жінка не закричала, а потім вдарити ще раз. Удруге чоловік влучив у ребро, тому лише поранив господиню. Приснула кров — чисто вбити не вийшло. Ніколи не виходить, якщо не влучаєш із першого удару.
Тепер жінка вся звивалася, уколом у серце її не вбити. Тримаючи пальці в її роті, Фабер іншою рукою схопив місіс Ґарден за щелепу та притиснув до дверей. Голова господині глухо вдарилася об дерев'яні панелі — краще б він не вимикав музику, та звідки ж йому було знати?
Якусь мить шпигун вагався. Добре було б, якби жінка померла в ліжку — Фабер уже навіть планував, як маскуватиме докази вбивства. Тепер же він не мав певності, чи зможе дотягти її тіло до постелі без зайвого шуму. Фабер міцніше схопив місіс Ґарден за щелепу — жінка продовжувала битися головою об двері — та широкою дугою розрізав її горло. Вийшло неохайно: стилет не призначений для того, щоб різати, і взагалі агент не любив перерізати горлянки.
Фабер відскочив, щоб уникнути першого виплеску крові з горла, а потім швидко підхопив місіс Ґарден, щоб її тіло не впало на підлогу. Намагаючись не дивитися на шию, він підтягнув жінку до ліжка та вклав її на нього.
Шпигуну доводилося вбивати і раніше, тому він знав, якою буде його реакція, щойно він відчує себе у безпеці. Чоловік підійшов до раковини в кутку й нахилився в очікуванні спазмів. Над умивальником висіло дзеркало, в якому відображалося його обличчя: бліда шкіра та широко розплющені очі. Вбивця. Фабера знудило, але потім стало трохи краще.
Тепер можна повертатися до роботи. Чоловік знав, як треба діяти: він усе продумав, ще коли вбивав місіс Ґарден.
Фабер умився, почистив зуби й вимив після себе раковину. Потім він сів за стіл біля передавача, глянув у записник, відшукав потрібне місце та продовжив вистукувати повідомлення. Воно було довгим: треба передати дані про армію, яку готували до відправки у Фінляндію. Фабер устиг передати половину інформації, коли його перервала місіс Ґарден. У блокноті текст уже був зашифрований. У кінці свого повідомлення шпигун передав «привіт Віллі» й на цьому завершив.