Згодом було створено Державний резерв біологічного часу, з якого тяжкі пацієнти за висновком медкомісії мали право отримувати дози часу. Проте невдовзі почали виявляти масу фальшивих медичних висновків, виписаних за великі хабарі. Поповзли чутки і про масштабні чиновницькі зловживання держрезервом часу. Папараці без упину викривали підозріло помолоділих політиків, аж доки самі зробили з подібної інформації буденне явище і втратили до нього інтерес.
Врешті, хронотехнології вийшли на арену приватного бізнесу — курси омолодження перестали бути косметологічною метафорою, бо за великі гроші можна було повернути своєму тілу будь-який вік.
Професор розумів, що дає людству в руки новий вид зброї, однак устояти перед власним винаходом не міг. Невдовзі хрономати, офіційно дозволені лише працівникам спеціальної держслужби та строго ліцензованим бізнес-структурам, з'явилися на чорному ринку. Темпоральне грабіжництво стало найпопулярнішою статтею кримінального кодексу. Просто серед білого дня можна було в підворітті напоротися на чийсь хрономат, який миттю «вичищав» із тебе весь час із точністю до доби. Викраденим із чужих тіл часом почали торгувати, як супер-дорогими наркотиками.
Усе зненацька вийшло з-під контролю. І владі нічого не залишилося, як визнати, що на вулицях іде громадянська війна, тільки замість кулеметів діють хрономати. І війні цій немає кінця, бо жадоба часу безперервно підживлюється проминанням самого часу, і ніхто ніколи не насититься триванням молодості, і ніхто не зречеться бажання зупинити свій біологічний вік у точці розквіту.
Влада не змогла впоратися з цією війною. Тоді вона почала на ній наживатися.
Вересень 2041
Юні старці
Торн перескочив через огорожу невеликого ігрового майданчика, звідки долинали агонічні стогони. Прибрав із чола сиві пасма волосся. Напружив ослаблий зір. На штучному спортивному покритті конали двоє старців у майках із номерами і прізвищами баскетбольних зірок. Між ними так і лежав покинутий м'яч. Ліхтарі світили слабко, час від часу видаючи невротичне дзижчання. Торн озирнувся на всі боки й обережно витяг із-під плаща пошарпаний хрономат.
Один із старців мав не менше, ніж сто п'ятдесят кілограмів, майка на ньому розлізлася під натиском жирової маси і підскочила на пузі, як дівочий топік. Обличчя починало синіти. Серце здало, визначив Торн, приставляючи дуло хрономата до важезного тіла. Під напівпрозорим панциром інструмента пробігла іскра, і табло хрономата видало:
Час вроджений: 68 років, 40 діб
Час реалізований: 12 років, 89 діб
«Знову дітей «обнуляють», — сплюнув Торн гірку слину. У другого підлітка було зморщене лице сухотника, очі закотилися, а ноги все ще сукалися по землі. Здаля заскрипіла поліцейська сирена. Торн сховав хрономат і кинувся бігти — ще бракувало, щоб його звинуватили. Через сто метрів він завернув за ріг і схопився за груди. Трохи відсапавшись, повільно рушив уздовж стіни.
Після вимушеного хронодонорства на користь власної дружини він ніяк не міг звикнути до свого нового віку — 54 роки. Рефлекси й рухи залишилися молодечі, а тіло вже не могло впоратися з ними.
Удома Марта зустріла його докорами за те, що пішов бродити у комендантську годину, та ще й не взяв із собою мобільника. Замість виправдань він прискіпливо оглянув її.
— Я ніколи не звикну до тебе такої, — врешті мовив.
Вона знічено торкнулася зморщок на щоках, до яких і сама ще не звикла.
— Я щойно бачив двох пацанів, яких «вичистили» до нуля…
— Навіщо ти мені це розказуєш? Щоб натякнути, що ми живемо в пеклі? Це давно вже не новина для мене.
— Я щось придумаю, — вперто буркнув Торн.
— Нічого ти не придумаєш! Ти актор, а не грабіжник. І не сновигай з цією сатанинською машинкою в кишені. І не намагайся нікого «вичистити». Бо я не прийму в себе чужий крадений час!
— Марто, ти не прожила й тридцяти, а решту життя в тебе вкрали. І ти готова так доживати — в клімактеричній агонії, без жодної втіхи?
— Якщо вся проблема у втіхах, замов собі мою силіконову копію — відтворять по фото двадцятилітнього віку.
— Я не про це, — відмахнувся Торн.