— Розслабся. Вони собі просто подобаються, — зауважив Давид.
— Раніше тільки в зоопарках були, а тепер де завгодно! І нікому зарізати!
— А що, вони тобі жити не дають? Моя молодша сестра теж збирається схреститися.
— З льохою? — жовчно кинув Олаф.
— З поні. Завжди поні любила. До речі, поніандри живучі.
— Розпустив ти її.
— Знаю. Вона — все, що у мене є, — засмутився Давид.
Вони проїхали ще кількасот метрів.
— Тут, — скомандував Давид.
Олаф пригальмував коло паркового живоплоту. Обернувся. Давид сидів на задньому сидінні таксівки, відділеному від двох передніх перегородкою з товстого армованого скла. Очі Давида були порожні. Він давно вже нудив цим підпіллям: хотілося відкритого життя без підвальних сходок, без гри у піжмурки, шифрованих інструкцій.
— Знову корчиш із себе сумного солдатика? — буркнув Олаф, поправляючи бронежилет під піджаком.
— Слухай, нас посилають на діло, як баранів на заріз. І ми «вичищаємо» цих чинуш тільки для того, щоб їхній тайм закачали собі в кишки наші штабісти! Ото й уся революція? Робінгуди сучі!
— Ти не думай про це. Особливо зараз. У штабі достатньо нормальних людей, — насупився Олаф.
У перегородці зяяв овальний отвір, куди пасажир мав устромляти гроші, розплачуючись із таксистом. Олаф спробував пропхати крізь нього руку. Кулак не влазив. Зате гнучка Давидова рука пройшла крізь отвір і міцно потисла Олафову ведмежу лапу. Давид безшумно зник у живоплоті.
Олаф обігнув парк, проїхав ще квартал і зупинився серед особняків, просто за сміттєвим контейнером. Тут була низина. На деревах, як цукрова вата, виснув легкий туман. Листя було ще зелене, але вже якесь неживе. Олаф вийшов з машини, відкрив капот, удаючи, що ремонтує якусь деталь. Вулиця безлюдна, але варто вчинити щось підозріле — і виявиться, що за тобою стежить багато очей, живих і механічних. Він давно вже звик до такої несправжньої самотності. За найближчим парканом загарчав псандр — серед скоробагатьків тепер було модно таких тримати. Олаф угадав обриси квадратних щелеп вовкулаки крізь щілини в фігурному бетонному паркані. Темпогібрид став на задні ноги і щось винюхував своїми чотирма ніздрями. Олаф закрив капот. У кишені завібрував мобільний.
— «Патрон-таксі». Стартуй! — викрикнув Коба в трубку і дав відбій.
Олаф відкрив багажник. «О-пе-ре-се-те… о-пе-ре-се-те». «ОбанА», «Овод», «Овен», «Оранта», «Паралель», «Парнас», «Патрон». Є! Магнітний короб «Патрон-таксі» прилип на даху авто. Олаф згріб решту шашечок у рядно, на якому вони були розкладені, зав'язав вузлом і вкинув у сміттєвий контейнер. Завів машину. Дещо різкувато рушив. Псандр його запам'ятає. У цих потвор фотографічна пам'ять.
Перед воротами міністра стовбичив охоронець. Ледь забачивши наближення таксі, він щось скомандував у рацію. Олаф в'їхав за скульптурний парапет, що відділяв вулицю від маєтку. Охоронець неквапно обійшов машину по периметру, зазирнув в обличчя Олафу. Над ворітьми загорілися два спіральні вусики — машину сканували на предмет підозрілих предметів і речовин. Стосовно цього Олаф був спокійний. А от якщо міністр забариться з виїздом, скажімо, засидиться в туалеті, тоді до дому встигне підкотити справжнє таксі — і провал гарантований. Пальці Олафа пробарабанили на дузі керма глухий ритм. Він стиснув їх, щоб не бігали. Але в цю мить кована хвіртка воріт від'їхала, випускаючи міністра. Тому, вочевидь, так не терпілося, що він навіть не переодягався — був при краватці й у костюмі, наче щойно із засідання. Лише чорне волосся було забране назад бріоліном. Цей архаїзм у зачісці видавав справдешню старість міністра.
— Добрий день, приємної поїздки, — проказав Олаф, підвищивши тембр до баритону.
— Дякую, — пихато буркнув пасажир.
Олаф м'яко рушив, але вже за сотню метрів погнав щодуху. За якусь хвилину охорона зустріне ще одну тачку «Патрон-таксі» і прозріє. У вікно заднього огляду Олаф позирав на міністра. Той у солодкому передчутті розосереджено блукав поглядом по узбіччях. Обігнувши парк, на самому його краєчку Олаф скерував машину на зустрічну смугу і дав коротенький клаксон. Міністр стрепенувся, але нічого ще не второпав. Раптом на сидінні поруч із ним опинився Давид із хрономатом у руках. Олаф вивернув авто на свою смугу і вдарив по газах.
— Привіт від «Грибниці», — мовив Давид артистично і натиснув стартер.
Нічого не сталося. Табло хрономата лише зблиснуло під час контакту з грудьми міністра юстиції. Сам же чиновник не змінився ні на йоту.
Давид розгубився. За перегородкою зав'язалася рукопашна боротьба, у якій Олаф не міг допомогти. Зненацька в руці міністра виникло дуло пістолета. Давид наліг на ту руку, щоб вирвати зброю, але тільки підім'яв її під себе й отримав кулю в живіт. Олаф рубонув ліктем по перегородці, на ній з’явилася вм'ятина, але армоване скло не піддалося. Олаф ударив ще раз. Пролунав другий постріл. Машину занесло. Вона скреготнула об бордюр і в'їхала в тінистий дворик, уткнувшись носом у дитячу гірку. Давид лежав на руці міністра. Той розбив голову об перегородку, але відчайдушно смикався. Нарешті кінець його краватки потрапив у віконце оплати проїзду.