Посильний солдат від Мельха підняв Дементьєва о шостій годині ранку. Коли Дементьєв прийшов у відділ, там були вже майже всі офіцери. Мельх давав накази, і офіцери майже бігом залишали його кабінет. Дементьєв ждав своєї черги, але Мельх ніби не помічав його. Закінчивши розмову з одним із офіцерів, Мельх повернувся до Дементьєва:
— Погасіть світло і підніміть штори.
Великий кабінет залило синювате ранкове світло. За вікном сипав мокрий сніг. Обличчя у всіх посіріли.
І ось у кабінеті залишилися тільки Мельх і Дементьєв.
— Капітане Рюкерт, з вами у мене особлива розмова… — Мельх вийшов з-за столу і сів у крісло навпроти Дементьєва. — Саме з вами, бо із усієї цієї когорти, — Мельх презирливо кивнув на порожні стільці, — тільки у вашій особі я бачу людину, котра знає, що таке наказ, і не любить питати зайвого. — Він говорив, не відриваючи очей від Дементьєва. — Загибель нашої імперії — маячня істериків. Цього не буде, капітане, якщо навіть росіяни розітруть на порох Берлін, якщо навіть вони виграють війну! Є люди, які її піднімуть так швидко, що ті самі ж росіяни не встигнуть опам'ятатись. Але ви розумієте, капітане, що зробити це голими руками не можна. Ці люди мусять мати кошти, щоб знову розпочати свою велику справу. Так ось, їм, цим людям, ми й відправляємо звідси все найцінніше. За це відповідає наш відділ — я і ви.
— Я виконаю будь-який ваш наказ! — урочисто промовив Дементьєв, віддано дивлячись Мельхові у вічі.
— В музеї все готове?
— Крім адреси на ящиках.
— Візьміть зараз солдатів з собою, вони напишуть адреси.
Мельх простягнув Дементьєву складений папірець. Дементьєв розгорнув його і прочитав: «Гамбург, Єлизаветштрасе, 7, Грінвальд».
— Це, як ви догадуєтесь, адреса умовна, але вантаж попаде саме туди, куди слід.
— Кому здати ящики в порту? — підводячись, спитав Дементьєв, напружено чекаючи відповіді, від якої могло залежати все.
— Пакгауз номер чотирнадцять, Ріхард Брандт. Одержите розписку: «Прийнято стільки-то ящиків». Потім розписку віддасте мені. І все. Можливо, що Брандт сам приїде в музей.
— А чи не краще буде, коли я сам одвезу ящики прямо на корабель? Це надійніше.
— Ви просто не знаєте, хто такий Ріхард Брандт, — Мельх посміхнувся, — і необережно висловлюєте до нього недовіру. Він — гестапо, і цим сказано все. Одним словом, робіть так, як я сказав.
Дементьєв вийшов з кабінету. Ось і сталося те, чого він боявся найбільше! Щоб краще засекретити свої справи, Мельх вирішив між ним і кораблем поставити Брандта, якого він, мабуть, знає краще і якому більше вірить. А може, це придумав і не Мельх. Просто секретну справу пущено через класичний ланцюжок виконавців, після чого знайти будь-які сліди неможливо. А може, у цьому ланцюжку є ланка і після Брандта. Та чорт з ним, з цим ланцюжком! Головне в тому, що він знову фактично відрізаний од порту. Пакгауз номер чотирнадцять містився за кілька кілометрів від оперативного причалу, де вантажитимуть кораблі.
Тривога Дементьєва посилилась, коли він вийшов з будинку. Вулиця була заповнена військами, і вся ця сіро-зелена мішанина, нашпигована технікою, рухалася в бік порту. Пробираючись назустріч потоку, Дементьєв відчув, наче він у хвилину бою залишив передову.
Надписування адреси на ящиках забрало майже годину. Так, Мельх був чудовим організатором: тільки-но встигли закінчити надписування, як уже прибула машина з солдатами-вантажниками. Дементьєв стежив за вантаженням ящиків і увесь час обмірковував, як пробратися в порт.
Кроків за десять від Дементьєва стояв, теж стежачи за вантаженням, високий, огрядний чоловік у шкіряному пальті без відзнак. Тільки кашкет на ньому був офіцерський. Він весь час крутив головою, наче йому давив комір. Коли вантаження закінчили, офіцер у шкіряному пальті підійшов до Дементьєва:
— Ви капітан Рюкерт? — І, не чекаючи відповіді, додав: — Я — Брандт. Ходімте.
За рогом він сів за руль малолітражного «оппеля», відчинив дверцята і вказав Дементьєву на місце поряд з собою. Пахло бензином і одеколоном.
— Скільки ящиків?
— Сімдесят дев'ять.
Брандт витяг з-під сидіння блокнот, вирвав з нього сторінку і розгонисто написав: «Одержано 79 ящиків спеціального вантажу».
— Ви забули підписатися, — суворо сказав Дементьєв, прочитавши записку.
Брандт подивився нерухомими очима:
— Віддайте це Мельху, і все. Можете йти.
— У порт мені їхати не треба?
— Ні. — Брандт відчинив дверцята. — До побачення.
«Оппель» зірвався з місця і зник. За ним рушили грузовики з ящиками.
Дементьєв повернувся у відділ і в коридорі зустрівся з майором Занделем.