— Які це були поради?
— Ну, наприклад, щоб вантажити війська зразу на п'ять пароплавів…
— Так… так… — Крамергоф усе записував.
Дементьєв уже ясно бачив, що його показання дуже зацікавили гестапівців, і догадувався, чим ця цікавість була викликана.
… Кунгель був арештований гестапо напередодні, але на допитах дуже вміло розбивав намагання гестапівців звинуватити його в усіх семи смертних гріхах. А Крамергофу, який головою відповідав за розслідування потоплення кораблів, треба було довести свою старанність і віддати до трибуналу кого завгодно, хоча б того ж полковника Кунгеля. Годину тому він думав зробити це з Дементьєвим, але зараз поки що відмовився од цієї думки. Дементьєв давав йому в руки козирі проти Кунгеля.
Записавши все, що повідомив Дементьєв, Крамергоф спитав:
— Ви підтвердите все це на очній ставці?
— Безумовно.
Крамергоф наказав привести Кунгеля. Чекаючи його появи, Дементьєв ще раз пригадав усі свої розмови з полковником на оперативному причалі.
Кунгеля посадили навпроти Дементьєва. Полковник кинув іронічний погляд на нього і запитав:
— Ви теж зараховані в п'яту колону рейху?
Дементьєв не відповів. Крамергоф, підвищивши голос, сказав:
— Не розмовляти! Ви відповідатимете на питання.
— Прекрасно. Розмовляти з вами у мене немає ані найменшого бажання! — Обличчя Кунгеля стало непроникливим і гоноровитим.
— Капітане Рюкерт, повторіть, що говорив вам Кунгель з приводу евакуації наших військ звідси.
— Він твердив, що солдатам фюрера байдуже, в яких умовах їх звідси вивезуть, важливо — втекти.
— Ви говорили це, Кунгель?
— Ні. Санітарний інспектор з… гестапо сказав неправду… — Тепер Кунгель з ненавистю дивився на Дементьєва.
— Гаразд. Я нагадаю нашу розмову точніше. — Дементьєв зморщив лоба. — Так. Ви хіба не говорили мені, що наші солдати не нарікатимуть на нас за те, що ми вивеземо їх звідси не в каютах першого класу?
— Говорив. Але ж це зовсім інше. Я думав…
— Абсолютно ясно, що ви думали! — грубо обірвав його Крамергоф.
— Я казав вам, — вів далі Дементьєв, — що моряки критикують порядок евакуації і дають поради, як краще її організувати. Пригадуєте, я просив вас довести це до відома вашого начальства? Ви зробили це?
— Ні, — твердо відповів полковник Кунгель.
— А чому б вам не прислухатися до порад спеціалістів і не поліпшити організацію евакуації? — швидко спитав Крамергоф.
— Я виконував наказ. В армійських умовах рекомендована вами самостійність неприпустима.
— Але ж ви не такі дурні, щоб не розуміти, що за краще проведення евакуації вас чекала тільки подяка.
— Ні, я саме настільки дурний, щоб беззаперечно виконувати той наказ, який я одержав від вищого командування.
— Все ясно. Виведіть його! — наказав Крамергоф.
Кунгеля вивели. Кілька хвилин Крамергоф мовчав, утупивши задумливий погляд кудись у простір. Потім він звернувся до Дементьєва:
— Зараз ми дамо вам пропуск, і ви зможете продовжувати виконання своїх обов'язків. А завтра о дев'ятій ранку прийдете до нас, бо на кожний день ми видаємо нові пропуски.
Дементьєв посміхнувся:
— Це неважко… Якщо, звичайно, кожного дня у нас не буде таких докладних розмов…
— Надалі наші розмови будуть коротші, — сухо кинув Крамергоф.
Дементьєв узяв пропуск, рушив до дверей, але одразу повернувся.
— Ви, часом, не знаєте: вдень будуть вантажити?
— Ні. Опівночі під навантаження поставлять зразу два транспорти, а може, й більше. Нам треба поспішати.
Дементьєв тривожно подивився на Крамергофа:
— Можна задати вам ще одне питання?
— Будь ласка.
— Як справи там, у Німеччині?
Крамергоф відповів не зразу. Дементьєв помітив, що обличчя його враз стало похмурим, але в цю ж мить гестапівець вдавано посміхнувся і сказав:
— Все гаразд, капітане. Війна триває, а наш фюрер сказав: «Поки є хоч один німецький солдат…
— … Є і велика Німеччина!» — швидко підхопив Дементьєв і викинув угору праву руку — Хайль Гітлер!