І знову то за плечима, то звідкілясь зверху долинало одне й те саме слово: «Рюкерт, Рюкерт, Рюкерт!»
— Рюкерт, відчиніть! — раптом прозвучало виразно, голосно і вже наяву.
Дементьєв не встиг збагнути, що діється, як двері з тріском розчинилися. Виламаний дверний замок відлетів до стіни. В кімнату з пістолетами в руках вдерлися четверо гестапівців на чолі з Крамергофом. Один з них засвітив світло. Другий став у ногах Дементьєва, наставивши на нього пістолет. Дементьєв, не піднімаючись, здивовано дивився на них.
— Кінчайте, Рюкерт, спектакль! Де ваша радіостанція? — весело, майже дружелюбно сказав Крамергоф і сів на стілець за три кроки від ліжка, тримаючи наведений на Дементьєва пістолет.
— Я нічого не розумію, полковнику… Що це робиться? Поясніть… — Дементьєв повільно, ліниво спустив з ліжка ноги, сів і почав повільно вдягатися. — Пробачте, що приймаю в такому вигляді. Я зараз одягнуся… — Дементьєв подивився на годинник. Була п'ята година ранку.
Крамергоф махнув рукою гестапівцям.
— Шукайте!
Обшук був дуже ретельний. Гестапівці піднімали паркет, простукували стіни, скинули з полиць усі книги, розпороли м'які крісла. Крамергоф не зводив очей і пістолета з Дементьєва, який одягнувся і сидів на дивані, з посмішкою стежачи за гестапівцями, його попросили пересісти на стілець. Диван розпороли, як і крісла.
Гестапівці припинили обшук і вичікувально дивилися на Крамергофа.
— Обшукати всю квартиру! — наказав він.
Гестапівці пішли в хазяйські кімнати.
— Де радіостанція? — тихо, наче по секрету спитав Крамергоф.
— Яка радіостанція? — Дементьєв глянув на нього з посмішкою, яка обеззброювала своєю щирістю. — Слово честі, мені здається, що все це діється уві сні.
— Радіостанція, — так само тихо вів далі Крамергоф, — появу якої в ефірі було зафіксовано рівно через п'ять хвилин після того, як ви ввійшли в свою квартиру, і за сигналом якої навперейми транспортам, мабуть, уже вилетіли російські бомбардувальники.
— Найдивовижніше непорозуміння з усіх, які я пережив! — обурено промовив Дементьєв.
Погляд Крамергофа зупинився на розкритому чемодані. Дементьєв завмер.
— Можливо, звичайно, що я подав сигнал за допомогою брудної білизни… — Дементьєв вказав на чемодан і засміявся. — Після того, що сталося, вам лишається тільки переконати мене і в цьому.
Крамергоф ногою підсунув до себе чемодан і викинув з нього всі речі, гидливо беручи їх двома пальцями. Дно чемодана відкрилось, Крамергоф нагнувся і постукав по ньому пальцями. Мабуть, звук викликав у нього підозру. Він голосно крикнув:
— Прошу сюди!
Все інше вимірювалось секундами. Дементьєв схопився із стільця, з розмаху вдарив Крамергофа у висок, і той упав на підлогу. Двома стрибками Дементьєв досяг вікна, скочив на підвіконня, плечима проломив раму і стрибнув у двір.
Вірно кажуть, що в сміливого солдата воїнське щастя в кишені. Дементьєв упав на ноги і, ледве втримавши рівновагу, кинувся за ріг будинку.
І одразу з вікна загриміли постріли.
Бігти на вулицю не можна: там, напевно, розставлені люди гестапо.
Дементьєв заздалегідь вивчив свій двір. Він знав, що в лівому його кутку, у вузькому проході між будинками, де стоять залізні ящики для сміття, є паркан, за яким починається сусідній двір з виходом на паралельну вулицю.
Дементьєв побіг туди, але в цей час два постріли пролунали з протилежного боку двору. Пекучий біль опік Дементьєву спину.
В тунелі воріт почулися голоси, тупіт чобіт. Дементьєв біг далі. Позаду безперервно стріляли, але в передсвітанковій імлі гестапівці погано бачили глибину двору.
Ось і прохід між будинками. Дементьєв вискочив на ящики з сміттям, з розбігу схопився за верх паркану, хотів підтягтись, але від страшного болю в плечі ступив назад на ящики. Зібравши всі сили, він присів і пружинним стрибком, допомагаючи лівою рукою, виліз на паркан і перекинув тіло у сусідній двір. Через ворота він вискочив на паралельну вулицю і побіг направо, до центру міста. Він знав, що недалеко є вузенька крива вуличка. Швидше туди!
Згинаючись від болю в плечі, Дементьєв біг звивистою вулицею, потроху заспокоюючись: погоні позаду не чути.
Чому він біг до центру міста? Де він сподівався сховатися? Чи не краще було бігти на околицю?