Ніколи не згадувався мені той причілок і ті несподівано розкинені дитячі ноженята, і тільки тут, в бусурманськім гнізді, в неволі й приниженні, прийшло і вже не відходило; я притьмом дивувався, що забув про Ганну Сомкову і ніколи не пробував побачити її або хоч спитати про неї, карався за свою неувагу й черствість душевну, віднаходив у незнаній, власне, дівчині цноти й приваб геть недовідомі, вже не думав про смерть, а хотів будь — що вижити, щоб повернутися і знайти Ганну і… Як міг її загубити, забути, втратити? Як? Тоді були невинні, безгрішні, може досконалі, як боженята, а тепер гріх народжувався в мені від самого спогаду, гримів у Серці, клекотів гарячою кров’ю — і не було рятунку. Думав: як же я загину і не побачу більше її? Як же це? Хіба можна? А вона ж виросла, розквітла, як ружа. Не хотів думати, що хтось її вже взяв, що хтось доторкується до неї, чує шепіт її і сміх…
А я чую голрс її, і вже не дитячий, і голос той мовить тепер не про дитинство, і не про теплу траву на причілку, і не про зозулю в ліщині. Тепер нагадує він про недосяжне і нездійсненне, і в ньому воля, втрачена навіки не тільки мною і моїми нещасними товаришами, а й усім світом і цією землею, землею рабства, крові й принижень. Крижана купіль страждань і спогадів. Як сповідь церковна після зла несодіяного.
Платив данину пеклу, ще й не заборгувавши, опинившись за чужі борги за чужим морем і в чужій чужині. Хто виведе, перевезе, перенесе, покаже й поможе? Миколай — угодник чи святий Христофор?
Дика жадоба життя пробудилася в мені, аж самому стало страшно, я гамував ту жадобу, а вона виривалася у вчинках несподіваних, часом щалених, як то сталося зі мною на Єгипетськім базарі, куди ми щотижня їздили на закупи для двору паші з його незліченною челяддю.
В Стамбул прийшла чума. Вона майже не покидала цього величезного міста, вічно гніздилася в його нетрях, в бруді і поплуганості вуличок, у давезних ровах, повних нечисті, попід мурами, в підземеллях. Наповзала то з одного берега, то з другого, охоплювала все місто або ж зачіпала лиш його край, справляла свої чорні бенкети в дільницях бідняків, на базарах і в караван — сараях, в яничарських кишлах, в палацах вельмож, а то проникала й за мури султанського Топ — капи. Цього разу вона розкошувала у великому городі султанів, не перебиралася тим часом ні в Скутарі, ні на Палату, так що ми лиш придивлялися до того, що діється по той бік Золотого Рогу, хоч кожен з нас знав, що неминуче доведеться переправлятися каяком на той берег затоки — купувати припаси на Єгипетському базарі, і кожен сподівався, що промине його чаша ся гірка, а там вже як воно вийде. Там, у дільницях серед: великих мечетей і базарів, били вдень і вночі чорні барабани, розганяючи люд, коли в чорних возах везли мертвих. В чумних домах кричали вмираючі, і яничари, щоб вкоротити їхні муки, підпалювали ті доми разом з людьми. Обступали цілі дільниці, загрожені чумою, і кожного, хто пробував вирватися звідти, вбивали, як собаку. Чорні вогнища горіли на вулицях Стамбула, мов нагадування про те, що в цій землі ніколи не було милосердя.
Нас погнали на Єгипетський базар, погнали в саме осереддя чорної смерті, і я теж опинився серед нещасливих рабів.