Наймолодший з гостей, власне, такий, як і я, не стримався, підбіг до мене, розкинув у захваті руки, мовби хотів обняти мене і мого коня, закричав:
— Еші йок, еші йок!14
Був жилавий, високий, довгорукий, легко дістав до моєї правиці, смикав за неї, так наче хотів стягнути мене на землю, примовляв:
— Ти для мене еші кардаш15, бо ти еші йок! Це каже тобі сам Бекташ, який уміє шаткувати людей, як капусту, та не може зрівнятися в своєму вмінні з тобою, оджавур!
Лиш тоді поглянув я на того Бекташа і побачив, що він у грубому яничарському плащі, а пучок пір’я на його високій шапці притримується золотим обручем — ознакою хоробрості й заслуг. Молодий зарізяка, та вже заслужив шану чи то в старого султана Ахмеда, чи в шаленого Ібрагіма.
Він і далі тиснув мою руку, і я вимучено усміхався до нього, крізь піт і знемогу, радий уперше в цій землі відчути бодай чиюсь прихильність і знов же таки не здатен прозирати в майбуття, коли цей Бекташ, ставши згодом всемогутнім яничарським агою, дивним чином сприятиме в моїх великих замірах. Та це ще мало бути чи й не бути, а тим часом після тої моєї пригоди капудан — паша явив до мене свою милість, наблизив до себе, брав для розмов з чужинцями, возив багато разів на море, звелів почати зносини про мій викуп, попервах мало не з самим королем, коли ж з того нічого не вийшло, то взято гроші від моєї матері, і через два роки мене відпущено вже мовби й не як раба, а наближеного чоловіка турецького адмірала, мало не його друга і кардаша молодого яничара Бекташа. В плаваннях наших по морю, коли ніщо не приховувалося вже від мого пильного ока (згодом це мені здасться!), капудан — паша пробував ніби виправдатися переді мною, так ніби був я сумлінням його або суддею. Все звалював на султана, таємничого, недоступного, всемогутнього і неправедного. Якби не султан, і вони всі були б не такі, і світ знав би їх людьми лагідними, мудрими, богобоязливими, чадолюбивими, бо й хто вони насправді? Поети, мрійники, мандрівні суфії, дбають лиш про життя небесне, земну ж свою плоть трактують так, що, отримавши маленький коржик, вона думає, ніби обрела тисячу гурій, а всі їхні устремління — до Аллаха, про якого поет сказав: