– Ні, – сказав я сам собі. – Ні, будь певен! Жадна небезпека тут тобі не загрожує. Цей не підколе тебе. Він не зчинить ніякого скандалу. Справа обійдеться без крику, сліз, гістерики, міліції.
Я підійшов до нього. Я спитав його, чи він чистить черевики. Він відповів, що так! Я спитав його, чи він ладен почистити мої черевики? Він висловив згоду. Я спитав, скільки він візьме? Він назвав суму. Я не сперечався.
– Добре! – сказав я: – Чистіть!
Він чистив мої черевики з любов'ю, зі смаком, з надхненням і ретельністю майстра. Він намастив мої черевики спочатку однією мастю, тоді іншою. Він чистив малими щітками, тоді великими, одного разу чорними, іншого разу сивими. Він наказував раз-у-раз то ставити, то здіймати ногу. Він мазав різні пляшечки з таємничими спеціями. Він навощив шкіру. Носки черевиків він вкрив лаком. Наприкінці він навів глянець кількома ганчірками: грубою сірою, тонкою з зеленого більярдового сукна і тоді волохатою з червоного оксамиту.
Він одгорнув мені халяви на штанах і сказав:
– Готово!
Замість умовленої суми я дав йому ще. Я пішов зворушений, пишаючись з блиску моїх черевиків. В них відбивалось небо, акації, я сам. Я зробив кілька кроків коли за спиною почув.
– Громадянине!
– Що?
– З вас ще гривеник!
– З мене? гривеник? за що? Я ж вам і так дав більше умовленого,
Я був вражений і почув себе зачепленим, Я передчував: наближається буря.
Погроза звисла над моєю головою.
Я вирішив не поступатись.
Він зберігав спокій.
– А налакував вам носки. За це окремо гривеник.
Я спробував його переконати. Я говорив якомога лагідніше.
– Алеж! Я навмисне, щоб уникнути важких супеечок, спитав скільки треба заплатити. Я не торгувався. Я дав вам більше. І тепер ви вимагаєте ще знов.
Він був упертий.
– За з лаком ще десять копійок!
Я зрозумів, він діяв з принципу. Він мусів був діяти ак, як він діяв. Він не міг інакше. Чищення черевик це був для нього жаден механічний процес; це був творчий акт, переживання, життєва подія, відношення між людьми. Він був жаден ремісник, автомат, механічний робот. Процедура чистки не була б завершена, якщо б вона обійшлася без вибуху почуттів, без малої виконаної ним і мною драми або комедії.
Він настоював, в відмовлявся. Ми вирішили звернутися до міліціонера, але поблизу не було нікого.
Нарешті, роздратований, він сказав:
– Хай буде! Поставте черевика знов на скриньку. Я почищу вам черевики на десять копійок назад.
І він зробив так: він почистив черевики на десять копійок назад, він здер лак.
Я пішов, і носики моїх черевиків більше не відбивали ні неба, ні акації, ані будинків.
Курортна пригода
Він увійшов до купе і поклав свою валізку на полицю. За спиною почув гнучкий і співучий голос.
– Чи не в цьому купе дванадцяте місце?
Він повернувся. В дверях на порозі стояла молода жінка. Маленька голівка на тонкій шиї. Стрункі ноги в фільдеперсових панчохах кольору беж.
З вишуканою люб’язністю він відповів:
– Тут! Прошу! Верхня полиця!
ї показав рукою на свободну полицю вгорі.
Побіжно глянувши, вона рішуче заявила: Верхня? Цього не може бути!
Вона категорично заперечувала можливість чогось подібного.
– Я ж ясно сказала касирові на міській станції, щоб він мені дав нижню полицю!
Вона підкреслила:
– Тільки нижню!
Він співчутливо посміхнувся їй і розвів руками:
– Що робити? Так є! Це, можливо, фатальна помилка, яка трапилася, але все ж таки воно так є: дванадцяте місце вгорі! Прошу, – сказав він, - подивіться самі. Дивіться на ці бічні нумери! – запропонував він: – Верхні полиці мають завжди чітні номери, а нижні полиці – нечітні. Рахунок починається з першої нижньої, – чемно пояснив їй громадянин.
Вона ображено, навіть трохи схвильовано, з притиском сказала:
– Усе це може бути саме так, як оце ви кажете. Я не хочу з вами сперечатися з цього приводу, алеж я цілком ясно сказала касирові, що на верхній полиці я не звикла їздити. В не люблю. Здається, він міг би зрозуміти, що це невигідно.
Вона розгублено дивилася на пасажирів в купе. Вона була безпорадна й шукала співчуття. Вона потребувала підтримки.
З сподіванкою, яка не здавалась їй марною, вона нерішуче попрохала:
– Можливо, хтонебудь згодився 6 помінятись зі мною місцями?
Мовчання! Мовчання терпке, як молоде вино, глухе, як ніч.
Він бачив, як згасла надія в її очах. і тоді з готовістю, яка межувала з самопожертвою, з відданістю, що переходила в самозречення, він запропонував: