Настав цей момент; йому перехопило подих.
Отже, це не був вірус. Вірус він би не побачив. Тут же, тендітно тріпочучи на скельці, був мікроб. «Я нарікаю тебе вампіріс». Слова закралися до нього в голову, коли він вдивлявся в окуляр.
Звірившись із одним з бактеріологічних довідників, він дізнався, що циліндрична бактерія, яку він угледів, — то бацила, крихітний стрижень протоплазми, що рухається крізь кров за допомогою дрібних ниточок, які виступають із клітинної оболонки. Ці подібні до волосинок джгутики енергійно рухаються в плинному середовищі, підштовхуючи бацилу.
Довгий час він стояв, дивлячись у мікроскоп, неспроможний думати чи продовжувати дослідження. Думав лише про те, що там, на скельці, — причина існування вампірів. Усі століття страхітливих забобонів стеклися в момент, коли він побачив мікроба.
Тож науковці мають рацію: бактерія таки причетна. І ось тепер він, Роберт Невілл, віком тридцять шість, уцілілий, закінчив слідство та готовий оголосити вбивцю — мікроб усередині вампіра.
Зненацька непомірній тягар відчаю впав на нього. Отримати відповідь тепер, коли вже запізно, стало нищівним ударом. Він відчайдушно намагався опиратися депресії, але вона брала гору. Він не знав, із чого почати, й почувався геть безпомічним перед посталою проблемою. Як він міг сподіватися вилікувати досі живих? Він нічого не тямив у бактеріях.
«Що ж, доведеться!» — обурився він подумки. І змусив себе вчитися.
Деякі види бацил, коли умови стають несприятливими для життя, здатні виробляти з себе тільця, що звуться спорами. Роблять вони це, конденсуючи вміст клітини в овальне тіло зі щільними стінками. Це тіло, сформувавшись, від’єднується від бацили, стаючи вільною спорою, вкрай стійкою до фізичних та хімічних змін. Пізніше, коли умови стають сприятливішими для виживання, спора проростає знову, відроджуючи всі якості початкової бацили.
Роберт Невілл стояв перед раковиною з заплющеними очима, міцно склавши руки на її краю. «Щось у цьому є, — невтомно повторював він до себе, — щось у цьому є. Але що?»
Припустімо, міркував він, вампір не отримав крові. Тоді умови для бацили вампіріс будуть несприятливими.
Захищаючи себе, мікроб утворює спори; вампір впадає в кому. Зрештою, коли умови знову стають сприятливими, вампір ходить знову, його тіло знову в порядку.
Але як мікроб знає, чи можна знайти десь кров? Зі злості він грюкнув кулаком об раковину. Читав далі. Десь там крилася відповідь. Він відчував це.
У бактерії без належного живлення порушується метаболізм, і вона утворює бактеріофаги (неживі, самовідтворювані білки). Ці бактеріофаги знищують бактерію.
Коли кров не надходить, метаболізм бацил порушений, вони абсорбують воду й набрякають, урешті вибухаючи та руйнуючи всі клітини.
Знову спороутворення; якось воно мало вписуватися.
Що ж, припустімо, вампіри не впадають у кому. Припустімо, їхні тіла розкладаються без крові. Мікроб досі може утворити спори і…
Так! Піщані бурі!
Вивільнені спори розганяло вітром під час бур. Вони могли закріпитися навіть у дрібних саднах від піщинок. Потрапивши на шкіру, спора може прорости й розмножитися шляхом поділу. У міру такого розмноження довколишні тканини буде знищено, а канали закупорено бацилами. Бацили та зруйновані тканини вироблятимуть отруйні тіла розпаду, що заразять довколишні здорові тканини. Врешті отрута дістанеться кровообігу.
Процес завершено.
І все без кровооких вампірів, що схиляються над ліжком героїні. Без кажанів, що тріпочуть крилами за вікнами маєтку. Нічого надприродного.
Вампіри є реальністю. Лиш їхню правдиву історію так і не повідано світові.
Зваживши на це, Невілл подумки перелічив відомі в історії пошесті.
Він подумав про падіння Афін. Це скидалося на пошесть 1975-го. До того як можна було щось вдіяти, з містом уже було покінчено. Історики писали про бубонну чуму. Роберт Невілл схилявся до думки, що її спричинили вампіри.
Ні, не вампіри. Відтепер стало зрозуміло, що блукаючі, підступні примари були таким самим знаряддям мікроба, як і невинні, уражені недугом. Саме мікроб спричиняв лихо. Мікроб, який зачаївся під покровом повір’їв та забобонів, ширячи свою напасть, поки люди зіщулилися під тиском власних страхів.
І як щодо Чорної смерті, жахливої моровиці, що прокотилася Європою, зібравши данину в три чверті всього люду?
Вампіри?
Того вечора, близько десятої, у нього розболілася голова, а очі були немов бульбашки розпеченого желатину. Він усвідомив, що зголоднів як вовк. Дістав із морозильника стейк і, поки той смажився, хутко прийняв душ.