Роберт Невілл із відразою пхикнув. Воно все так, але чи ж пустив би ти сестру в шлюб із котримсь із них?
Він здригнувся. «Тут ти мені втер носа, друзяко, не заперечиш».
Музика скінчилася. Голка програвача, шкрябаючи, рухалася взад-вперед темними канавками платівки. Він сидів, відчуваючи, як повільно дерев’яніють ноги. Вада частих пиятик: стаєш стійким до сп’яніння. Годі й шукати втіхи в алкоголі. Не встигнеш кайфонути, як вирубаєшся. Кімната почала повертатися до норми, а звуки знадвору знову стали допікати до самих печінок.
«Покажись, Невілле!»
Він глитнув, і з його рота виринув тремкий подих. Покажись. Надворі були жінки у відкритих сукнях, а може, навіть і оголені, прагнучи відчути його дотик на своїй плоті, шукаючи губами його…
Крові, моєї крові.
Не тямлячи себе, він повільно підняв зблідлу руку і, тремтячи, з силою вгатив нею по нозі. Від болю хапнув ротом ковток затхлого повітря. Часник. Усюди клятий запах часнику. Ним просякнув одяг, усі меблі, увесь його харч, навіть питво. «Мені, будь ласка, часнику з содовою», — силкувався він пожартувати подумки.
Хитаючись, він підвівся й затупцював кімнатою. «І що мені тепер робити? Чергова рутина? Не варто й завдавати собі клопоту». Читання-пиятика-звукоізоляція будинку… і ще жінки. Хтиві, кровожерливі, оголені жінки, що хизуються перед ним своїми гарячими тілами. Ні, не гарячими.
З його горлянки вирвалося збентежене виття. «Хай би їх грім побив, чого їм від мене треба? Чи вони думають, що я вийду й добровільно віддамся їм?»
«Може, й вийду, чом би й ні». Перебуваючи не при тямі, він почав шарпати клямку на дверях. Іду, дівчатка, вже біжу. Зволожуйте ваші губки.
Надворі, почувши, що зарухалася клямка від дверей, у мороці ночі заревів від нетерплячки натовп.
Наче вихор, він почав гатити кулаками об стіну, доки не збив їх у кров, розідравши штукатурку. Він стояв, здригаючись усім тілом, не в силі заспокоїтися, голосно скрегочучи зубами.
З часом опанував себе. Знову зачинив двері на засув і пішов до спальні. Завалившись у ліжко, він зі стогоном умостився на подушці. Лівою рукою стомлено гупнув об покривало.
«Доки це ще триватиме, Боже? — думав він. — Доки це ще триватиме?»
Будильник так і не озвався, бо він забув завести його. Він спав безпробудним сном, жодного разу не поворухнувшись. Коли він нарешті розплющив очі, була вже десята ранку.
Невдоволено бурмочучи, він із зусиллям піднявся, звісивши ноги з краю ліжка. У ту ж мить його голова вибухнула болем, що хвилями розходився в черепі. «Чудово, — подумав він, — похмілля. Цього мені лише й бракувало».
Зі стогоном він підвівся і, спотикаючись, дійшов до ванної. Умився й підставив голову під струмінь. «Кепсько, — скаржився він подумки, — зовсім кепсько. Я, мабуть, у пеклі». У дзеркалі він бачив відображення змученого бородатого чоловіка років за сорок. «Любові чари правлять бал»[18], — промугикав раптом він. Слова безглуздо тріпотіли в його голові, як мокрі простирадла на вітрі.
Він повільно увійшов до вітальні й відчинив вхідні двері. З його вуст зірвалася лайка, коли він побачив поперек тротуару понівечене тіло жінки. Він гнівно напружився, але через це біль знову запульсував у голові, і довелося розслабитися. Почувався він кепсько.
Небо було мертвотно-сірим. «Чудово, — міркував він. — Ще один день у цій замурованій щурячій дірі». Злісно грюкнувши дверима, він здригнувся від болю, що знову роздирав йому голову. Ззовні почувся хрускіт, коли залишки дзеркала впали й розтрощилися об долівку ґанку. «Казково», — встиг подумати він, перед тим як біль знову пронизав його голову.
Дві чашки гарячої чорної кави зробили його шлунку лише гірше. Він відставив чашку й пішов до вітальні. «До біса це все, — думав він, — нап’юся знову».
Алкоголь на смак був наче скипидар, тому він із роздратованим гарчанням пожбурив склянкою в стіну, дивлячись, як випивка стікає на килим. «Дідько, я так без склянок лишуся», — подумав він, намагаючись опанувати власне дихання, від чого ніздрі в нього широко роздулися.
Завалившись на диван, він сидів і повільно трусив головою. Усе це безглуздо; вони перемогли, клята нечисть подужала його.
Він знову відчував занепокоєння; відчуття було таким, неначе він ставав усе більшим, а будинок навколо стискався, і було лише питанням часу, коли він, роздираючи на шматки каркас будівлі, проб’ється назовні, а довкола ширятимуть рештки будинку — дерево, пластик та цегла. Він швидко підвівся й пішов до дверей, тремтливими руками відчиняючи їх.
18
Пісня «Love, Your Magic Spell Is Everywhere» з кінофільму «Правопорушник» («The Trespasser», 1929).