Марсіянин встав, благально притис руки до грудей і ще раз повторив:
— Прочитайте, я вас дуже прошу!
Біля дверей він зупинився:
— Зараз я зустрінуся з Олею. Що б ви мені порадили?
Я почухав потилицю і розвів руками.
— Не знаєте. Я теж не знаю. Вона знову вимагатиме, щоб я відмовився від своїх вигадок. А ці вигадки — моя рідна планета Марс. Пробачте, що я одірвав у вас стільки часу. До побачення.
Він пішов і більше до редакції не приходив. Якось випадково я зустрів його в метро з веснянкуватою, кирпатенькою дівчиною.
— Добрий день, марсіянине!
— Пробачте, громадянине, ви з кимось мене переплутали.
— Ну як же — Марс, історія марсіянської цивілізації. Ми, до речі, збираємось її друкувати. Зайшли б коли до редакції.
— Чого ви чіпляєтесь до мого чоловіка, — втрутилась в розмову супутниця марсіянина, — який він вам марсіянин, він товарознавець, працює на базі «Трикотажбумпромзбуту». Ідіть собі, а то міліціонера покличу.
© МІРОШНИЧЕНКО Олександр. «Агов, люди!»: Гумористичні повісті та оповідання. — К.: Дніпро, 1983. — 424 с.
Твір відшукав Сергій ТРОНЬКО, 2017.