Уже в останній рік мого навчання в Єлецького він якось зібрав нас і сказав, що настав час увімкнутися до загальної системи освіти (себто радянської) і що районовий відділ освіти спрямував до школи нового викладача, що навчатиме нас політграмоти. Він з’явився, в військовій шинелі й шапці-будьоннівці з великою червоною зіркою. Був він молодий і вродливий, з широкою доброю посмішкою, що відкривала білі стрункі зуби. Так останнього року моєї шкільної науки почалася її радянізація. Але глибоко вона не сягала. Зате, коли прийшов час кінчати школу, це була вже не приватна група Єлецького, а повноправна «семилітка», і я дістав посвідку, що закінчив тринадцяту харківську трудову школу (хоч нічого трудового в нашому навчанні не було). І містилася вона вже не в приватній квартирі на Мордвинівському узвозі, а на Коцарській вулиці. Не знаю, як склалося далі життя Марка Самойловича Єлецького. Не знаю також, як відбувалася дальша інтеµрація Ірини Осипівни в систему радянської освітти. Мій випуск із 13-ої трудової школи відбувся навесні 1923 року. Скільки пригадую, ніяк спеціяльно він не відзначався. Було мені несповна п’ятнадцять років.
Навчання в групі Єлецького не сприяло товариським зв’язкам між учнями. Не було перерв між лекціями, щоб розмовитися. Не було просторих коридорів і подвір’я гімназії. Не було навіть парт, де б учні сідали вдвох за партою. Не було також і гуртування в групи «за» і «проти» когось. Ми приходили, сідали за великий стіл, за яким сидів також і викладач, потім ішли додому, в різні напрями. Я далі приятелював з Валею Єлецьким, додому до нас заходив Юра Петровський (хоч я не певний, чи він був у групі Єлецького). Ближче зійшовся я з Тосею Зуніном і Мишею Бармасом. Вони обидва були євреї. Тепер уже не було супроти них тих обмежень, що існували в державній гімназії.
Тося Зунін був найблискучіший учень у класі. Він справді був винятково обдарований і бистрого розуму. Він схоплював проблеми на льоту і пропонував блискучі розв’язання. Малий на зріст, з гострим носом, він впадав кожному одразу в око своїм високим чолом. Він жив разом із своєю матір’ю, зубною лікаркою, і однолітком сестрою Мусею на розі Клочківської вулиці й Клясичного узвозу, там його мати й приймала пацієнтів. Тося мав справжній культ свого батька, і показував мені кілька брошур, написаних ним і виданих за власні гроші. Скільки пригадую, це були писання ліберального типу на так звані «прокляті» питання, що хвилювали перед революцією російську ліберальну інтеліµенцію. У таких брошурках автори на яких двадцятьох-тридцятьох сторінках пропонували рецепти на врятування людства або щонайменше російського народу (частиною якого вони себе вважали, не зважаючи на свої єврейські корені). Чорнява Муся, Тосина сестра, мала розвинутися в щось подібне до своєї матері, яка мала статуру більш-менш кубічну і обрії типової зубної лікарки, але тоді Муся була ще дуже приваблива, і вона стала об’єктом мого напівдитячого захоплення. Її присутність була додатковим чинником, що схиляв мене до відвідин Зуніних. Від батька в Зуніних лишилася сяка-така бібліотека, а серед неї кількотомове видання «Мужчина и женщина». Тося його прочитав, і він став першим моїм учителем сексології. Уже перед тим я цікавився, як на світ народжуються діти, але дома мені незмінно відповідали:
— Виростеш, тоді довідаєшся!
Тося сказав мені, що я довідаюся про це, мабуть, з поганих вуст, а тому краще він оповість мені про ці речі науково. І він виклав мені основи сексології, як вони були висвітлені в тих томах. Так мені розкрилися таємниці, про які я не чув ні дома, ні в школі. Я був захоплений і гордий, що вже знаю про ці речі і що знаю про них науково. Того ж дня за вечерею я похвалився про це матері й сестрі Вірі. Мене розпитали, щу саме я знаю, і я повторив свій виклад, раз-по-раз вживаючи терміну злягання (російське совокупление трохи менш драстичне), аж поки сестра не зупинила мене сказавши:
— Це все слушне, але не треба часто вживати цього слова.
Це мене просто ошелешело. Я ж засвоїв, що я уникнув усього вульµарного, що це все чиста наука. А тут на це накладають хай делікатно, але заборону. Я був готовий до бунту, але мої перші бунти того часу відбулися поза родиною, один з них таки спільно з самим Тосею, та про це трохи далі.
Після школи моє знайомство з Зуніним припинилося. Але знаю, що він не скінчив добре. Надзвичайно обдарований, він зробив блискучу кар’єру. Зовсім молодим він став професором якихось політичних дисциплін, самозрозуміло, вступивши до партії. Було це, коли не помиляюся, в інституті червоної професури. Коли ліквідовано ВУАМЛIН і подібні заклади, їхній професорський склад виарештувано. По Тосі і слід загинув. Вірогідно, його розстріляно. У ті роки дуже висуватися було ризиковано. Мене стримувало від цього те, що я мав невідповідне соціяльне походження, що його приховував. Крім того, мене не вабила нова марксистська філософія та й спекулятивне мислення взагалі.