Я повернувся до канапи, присів і запалив сигарету.
– Атож, я так і сказав, – не став заперечувати я. – Але просто так сказав. Спересердя.
– Знаю, знаю, – закивав чорт рогатою головою. – Проте в канцелярії це зареєстрували як виклик. Сталася не помилка, а прикре непорозуміння, таке вряди-годи трапляється. І нічого вже не вдієш: виклик є, і він рахується за мною... Ось такий я невдаха!
– Ба! – сказав я. – Я теж невдаха. Що ж нам тепер робити?
– Інструкція вимагає, щоб я спокушував тебе, – відповів чорт.
– Що-що?!
– Спокушував. Тепер я мушу різними диявольськими спокусами домогтися від тебе добровільного підписання угоди про заклад душі.
– Ага... – Я поклав сигарету на край попільнички і неквапно пройшовся вздовж кімнати. За час, що минув від першої появи чорта, я вже розторсався і тепер почував себе вельми незатишно в його товаристві, по спині знай пробігали мурашки, а від останньої його пропозиції мені взагалі стало моторошно. Проте я намагався й надалі тримати марку, лишаючись зовні незворушним. – Отже, закласти душу?
– Авжеж, авжеж, – ствердив чорт зі слабкою надією. – На відповідний до бажання термін. Можна зовсім ненадовго, скажімо, на тисячу років.
Осмілівши, я взяв запалену сигарету і помахав нею перед свинячим рилом чорта.
– Е, ні, друже мій лукавий, не сподівайся! Я нізащо не піддамся на твої диявольські спокуси.
– А я й не сподіваюсь, – приречено мовив чорт. – Не буду я тебе спокушати, не буду, не турбуйся.
– Гм-м... – Мене здивувала й насторожила така поступливість. – Дозволь запитати: чому?
– Бо не можу, – щиро зізнався він. – Не вмію.
– Отакої! – Я був приголомшений. – Не вмієш? Але ж ти диявол-спокусник...
– Восьмої категорії, – уточнив чорт. – У царині спокуси я виявився цілковитим невдахою – надто вже я чесний та чулий, зовсім не пристосований до суворих реалій пекельного життя. – Він важко зітхнув і весь знітився.
За ним зітхнув і я, бо й сам був невдахою в земному житті й ніяк не міг пристосуватися до нього. Мимоволі я відчув якусь душевну спорідненність з цим бідолашним сином потойбіччя.
– А колись я вважався найздібнішим серед ровесників, – продовжував бідкатися чорт. – З відзнакою закінчив навчання, на відмінно пройшов практику, в буквальному розумінні цього слова зірки з неба хапав, був нагороджений почесною грамотою Його Сатанинської Високості – а це, знаєш, неабияка честь. Мій татусь, царство йому підземне, так пишався мною, так пишався, все мріяв колись побачити мене Темним Ангелом... Добре, що він не дожив до моєї ганьби.
– А що з тобою трапилося? – співчутливо поцікавився я.
– Сам бачиш, що! По закінченні вищого пекельного уніварситету імені Веліала я був призначений дияволом-спокусником другої категорії... І ось, скотився аж до восьмої.
– Яким чином?
– Відповідно до Статуту, – пояснив чорт, – за три невдалі спроби спокушення поспіль диявола-невдаху автоматично переводять на щабель нижче. Так я й потрапив до восьмої категорії.
– Зрозуміло, – сказав я і загасив недопалок у попільничці. Наступної миті між моїми пальцями з’явилася нова сигарета, на кінці якої жеврів вогник. Я вдячно поглянув на чорта:
– О! Спасибі!
– Пусте! – чорт мляво махнув рукою. – Люблю робити людям маленькі послуги, причому задарма. – Він зітхнув. – Отакий я чудернацький, сказати б, нетрадиційний диявол. – І з виразом процитував Фауста: – «То хто ж ти є?» – «Частина тої сили, що вічно прагне зла і вічно творить благо». – Начитаний виявився дідько!
– Виходить, ти вже примудрився не спокусити щонайменше вісімнадцять душ? – спитав я, подумки зробивши відповідні підрахунки.
– Двадцять, – похмуро підправив мене чорт. – Ти будеш двадцять перший.
– Невже так часто трапляються у вас такі непорозуміння, як от зі мною?
– Та ні, ти в моїй практиці перший. Всі інші викликали мене свідомо, спеціальними заклинаннями, вони самі прагнули закласти свої душі.
– І в чім же була заковика?
– Вони бажали нездійсненного.
– Що? – здивовано перепитав я.
– А що ти думав! – Чорт стенув плечима. – Я ж не всемогутній. І немає на світі нікого всесильного і всемогутнього, бо такий може бути лише один-єдиний, а тільки нас, дияволів-спокусників, кількасот тисяч. А ще є Бородань зі своєю бандою розбійників...
– Який бородань?
– Та Бог, хто ж іще.
– Так-так-так, зрозуміло, – сказав я і більше нічого додати не зміг.
– От, приміром, – вів далі чорт, – викликає мене дев’ятиніг з шістдесят четвертої Лебедя, лікар за фахом, і каже: бери мою душу на віки-вічні, бери мене всього з тельбухами, тільки зроби, щоб усі люди... тобто дев’ятиноги не хворіли ні на які хвороби.
– Шляхетне прохання, – прокоментував я.
– Проте нездійсненне. Бо ж інші дев’ятиноги, знай, вимагають від інших моїх колег наслати на своїх недругів різного штибу болячки.
– Паскудна річ – життя, – зі скрухою констатував я.
– І не кажи! – Чорт форкнув, як кінь. – Паскудніше бути не може... Я б радо вилікував усіх хворих дев’ятиногів з шістдесят четвертої Лебедя, але це потягло б за собою численні порушення інших кабальних угод, що неприпустимо. Тому, згідно з інструкцією, я мусив спокусити того шляхетного лікаря чимось здійсненним – багатством, славою, владою, жінками... цебто дев’ятиніжками... – Він уже вкотре зітхнув. – Але не можу я, не можу! Це понад мої сили – губити добрі душі.
– Ти справді дивовижний чорт, – сказав я.
Мій співрозмовник мляво кивнув і похнюпився.
– Отже, ти, – знову заговорив я, – не спокусивши мене, перейдеш до дев’ятої категорії?
– Гірше, – сумовито відповів чорт. – Значно гірше. Дев’ятої категорії дияволів-спокусників не існує, восьма найнижча. Я стану дияволом-слугою при якійсь із відьом... Бр-р! – Він здригнувся всім тілом. – Це жах! Брудне чаклування, приворотні й відворотні зілля, криваві шабаші, таке інше. Але що найгірше, що найгидкіше... – Чорт змовк і затулив морду пазурястими руками. Моє серце розривалося від жалю до нього.
– То що ж найгидкіше? – за хвилю спитав я.
– Розумієш, – став пояснювати чорт, опанувавши себе, – геть усі відьми збоченниці. Вони... – І він почав розповідати мені такі бридкі, огидні, паскудні речі про сексуальні уподобання відьом, що мій шлунок ледве не вчинив заколот проти недавно з’їденого обіду.
– Який жах! – з почуттям сказав я, урвавши чортову розповідь на найогидніших подробицях. – Тобі не позаздриш.