— У нєво кров, бля-нах! — закричав один із рятувальників, який підхопив його ближче до коміра.
— Застрєлілся, дурбандос, — з надією в голосі протягнув другий.
— Ну у нєво і кравяка ваняєт, — намагаючись роздивитись свою «закривавлену» руку в світлі ліхтарика резюмував перший.
Коля, опинившись у невідомих руках, які йому неможливо було, та й не дуже хотілося роздивитись, чемно чекав зустрічі з Богом. Саме зараз йому мало відкритися все те, що для людства закрите ореолом недосказаності й недослідженості. Зараз його відправлять — або в пекло, або в рай, або…
— В баню єво, митца! Абасралась, скатіна, — рикнув сержант, котрий був головним нашої групи.
Коля, з ніжним виразом обличчя Йолло Пуккі, який визбирував на затоплених острівцях зайчиків, не хотів вертатися в реальність. Він мріяв, щоб його знову завісили на колючий дріт і зникли так само швидко, як і понабігли. Цівки гарячого какао починали охолоджуватися й не давали вже такого чарівного ефекту.
— Смірна! Шта случілась, байци, йопт? — із темряви, як із басейна після стрибка з семиметрової вишки, винирнула фігура прапорщика Барикіна.
— Путін застрєлілся! Но промазал і усрался! — відповів сержантик.
— Путін, ка мнє! — скомандував Барикін. — Бистра! Шагам! Марш!
Колю Путіна дружними копняками підштовхнули до прапора на відстань, де рецептори бувалого вояки вже були здатні відчути атмосферні зміни.
— Стаять, Путін! Ти чьо, в самом дєлє абдєлался? — Барикін скривився від ароматів, які накривали всю навколишню територію, як пари тяжкого азоту.
— Я єму сказал — кто ідіот — пару раз сказал, — прогугнив, нарешті, Коля. — А он дальше там, ета, ворочался, і я сказал — стрєлять буду, а он там дальше… і я вистрєліл.
— Куда, бля, вистрєліл, прідурок, нах? — Барикін в передчутті завтрашніх статевих актів, які мали відбутися з його немолодим потертим монокуляром, не особливо тішився, що заступив сьогодні черговим по частині.
— В нарушитєля, навєрна, — Путін оскалився у звичній для нього дебільній посмішці.
— Кто бил с нім вмєстє? — плюючи слиною в темряву, рот Барикіна робив на світлі ліхтаря дивні маленькі салютики. Я відчув, що мій молодий монокуляр також очікує неспокійний період, і зробив крок вперед.
— Я, таваріщ прапарщік, рядовой Кузьменко!
— Шта відєл, расказивай, толька бистра, нах!
Я ледь не почав йому розповідати про двох студентів на верхній поличці купейного вагону, але зібрався з думками та видав фразу.
— Ми с Путіним пашлі в разниє сторани. Слишу, он дайот каманди, а патом — вистрєл. Я падбєжал, а он на заборє вісіт і уже ваняєт.
— Куда стріляла, дура стуєростава?! — значення слова «стуєростава» мені так і не вдалося вияснити, але за тоном, яким це було сказано, можна було легко здогадатися, що «стуєростава» — значно крутіше, ніж просто «дура».
— В кусти стрєлял, — випускаючи бульки з рота прогугнив Коля Путін, — там, гдє нарушитєль сідєл.
Барикін зблід. Смертельних випадків у нашій частині 21 924 не було з дня штурму Бастилії, й він дуже не хотів, щоб його чергування перекреслило політику миру, яку вела наша учєбка і весь Радянський Союз. Але в кущах, два метри за його спиною, по всій видимості і логіці подій — лежав труп. І слава Богу та конструктору карабіна, якщо Путін його не вбив, і труп утік. Тоді він уже не труп, а живий, і все пройде круто. Вистрєл в воздух — прєдупрєдітєльний — це можна і треба, нарушитєль всрався і втік. Але якщо все навпаки — всрався Путін, а нарушитєль — труп, який не ходить і лежить мертвий в кущах?!
Барикіна самого потягнуло в туалет. Але наперекір силам природи він витягнув сигарету і сказав:
— Курі, Путін. Всє закурівайтє, — він простягнув пачку з папіросками, які моментально зникли зі звуком спагеті, котрі дитина засмоктує в рот прямо з тарілки.
Ми мовчки курили, і якось ніхто не хотів, щоби та папіроса колись докурилася до кінця. Бо там вимальовувався інший кінець — такий конкретний і грубий, яким нас всіх мали відтарабанити в різних неспортивних позах. Коли бичок обпік Барикіну пальці, він миттєво прийшов до себе і знову перетворився у бравого бувалого вояку.
— За мной, — скомандував він голосом Чінгізхана і рвонув у корчі, які розстріляв Коля п’ятнадцять хвилин тому. Розгрібаючи кущі своїми руками, які за все життя не зробили нічого корисного, крім красти в армії одяг і харчі, Барикін ламанувся, як лось, що втікав від великої охоти короля Стаха, аж можна було роздивитися в темряві 43 розмір, вибитий на підошвах його кирзаків. Ми повалили за ним.