Выбрать главу

Цього вечора Паштєт, він же Доктор Біологічних Наук Сергій Павлов, помістив тарілку із своїм другим у термошафу, набрав на реостаті ідеальну для життєдіяльності цієї зарази температуру, і, наспівуючи на ходу видуманий текст, звернувся калачиком на столі біля керамічної стіни термошафи:

«Порой так хочется курить, что я не знаю, как мне жить И стоит ли вообще мне жить, если так хочется курить…»

Хіп-хоп опуси Паштєта могли прикрасити хіба поличку «Позор русского хіп-хопа», але в порівнянні з тим, що стоїть там нині, думаю, він би зі своєю брєдятіною був у топі хіт-парадів.

Закінчився день, я ліг у своє ліжко-батут, а кольорові кола продовжували плавати навіть перед закритими очима. Мордухович серед ночі упав з ліжка, і навіть не проснувся. Наркоз Віті Колокольчікова після того всього вписали в анали радянської хірургії.

…Зранку нас розбудив крик беззмінного днєвального Нєфьодова. Він стояв на тумбочці протягом останнього тижня за те, що з’їв п’ять таблеток паркопана, які мали служити Гавріличу за заспокійливе. Людина, яка не страждала важкими розладами нервової системи, від такої дози просто впадала в летаргічний сон, але з мультиками. Нєфьодов пробалдів дві доби, попустило його тиждень тому, тепер він вдало припаркувався біля тумбочки. ББ ніколи не оприлюднював ЧП у відділенні й боровся з ними своїми власними силами. От, і цього разу він сказав:

— Нєфрітов, ти у мєня умрьош на тумбочкє.

Схоже, Нєфьодов був не проти. Тумбочку в неврології можна було б порівняти хіба що з інформаційною стійкою в аеропорту Дубаї — там постійно був двіж, мінялися люди й картини життя. Нєфьодов із простого разгільдяя-наркомана за тиждень перетворився у носія цінної інформації, таку собі наворочену бабцю-комп’ютер, яка сидить під під’їздом і відає всім, що діється навколо. Так і цього ранку, зайшовши у відділення, ББ одразу наказав:

— Нєфрітов, докладивай проісшествія.

— Гаврілич насрал в душе!

— Жалко, што нє в ванной, — парирував Борісич. — Што єщьо?

— Обнаружена кровь на століке в душе, — голосом Лєвітана, якому прищемили яйце, продовжував інформувати Нєфрітов.

— Тоже Гаврілич насрал? — без тіні сумніву спробував уточнити ББ.

— Нєізвєсно, товаріщ майор.

— Нє називай мєня майором, Нєфрітов.

— Я Нєфьодов, товаріщ майор.

— Ти — Нєфрітов, — Борісич махнув рукою, показавши цим жестом, що не бажає більше слухати новини, бо вони не особливо відрізнялися від вчорашніх. За ББ, кульгаючи на одну ногу, зайшла Спіца. Її совині очі були вилуплені так сильно, що здавалося, Спіца зараз пукне.

— Нєфьодов, пазаві мнє Колокольчікова, — з надією на ранковий оргазм попросила вона. Але містер Нєфьодов не проходив курсу етики в Йєльському універі та не особливо переймався тонкощами стосунків Спіци і Колокольчіка. Тому він просто сказав:

— Он у Нелькі в терапіі, со вчєра єщьо нє прішол.

ББ в цей момент пробігав у першу палату для огляду, і зробив вигляд, що не чув про Вітю. Він ставився до Колокольчіка, як до старого піаніно, яке шкода викинути, хоч і грає воно, як баян. Але десь у глибині душі ББ розумів, що Віктор у вільний від роботи час своїм уральським хоботом псує весь його напрацьований за довгі роки контингент. Тому єдине, що міг зробити бос, — це обмежити Колокольчіку вільний час.

Натомість, Спіца почула інформацію аж за дуже добре, покрилася плямами, ніби до неї раптом вчепилася екзема, і, затинаючись, перейшла на дуже високі колоратурні нотки в голосі:

— Так, как, как так ік, как, ік так, што, ік кто? Срочно ка, ік мнє…

Нєфьодов ніколи не вчився логіці у Сорбонні, але його маленький мозок мав особливість давати ногам команду «змиватися», коли хтось збоку кричить і гикає. Тож він, стукаючи задниками тапочок по асфальту, погнав за Вітьою.

Старша медсестра Ніна Нікіфоровна також заковиляла у відділення. Вона завжди запізнювалася на роботу чітко на 45 хвилин, але ББ в душі сподівався, що колись вона таки запізниться назавжди. Вона окинула всіх своїм фірмовим поглядом, не то недовірливим, не то доброзичливим, від якого хотілося не то обійняти її, не то дати їй табуреткою по голові. Нікіфоровна сунулася по коридору боком, ніби старий западлянський скунс, водночас спостерігаючи за ББ, який оглядав в палаті офіцера. Під ноги вона теж не дивилася, тож цілком логічно зайшла в шафу з ліками та вивернула всі таблетки на підлогу.