розгортатиму зорі тобі на долоні.
Чого варта, ця ніч, любий?
Торкаюсь твоїх могутніх пліч і
ніби зникаю, десь поміж майбутнього щастя.
Щастя, що ділять на двох.
Мої кардіограми перебрали з ритмами і залишили легкий біль.
Ранкова ніжність, зелений чай – заспокоюю душу.
Поділила твою любов на два.
Першу половину вип'ю сьогодні,
іншу залишу на потім.
Так, щоб без болю і з смаком адреналіну, що в крові закипає, як молоко.
Люблю твої очі і мужню спину.
Настільки, що а ж тану.
Не залишай мене одну, поміж критерій чужих і невпинних.
Я тут із спокою плету тобі светри аби зимою зігрівала тебе тепліше.
Тобі мою ніжність і сни з карамелі та шовку.
Твоя мрійлива досконала Венера, яка ще досі не любить сонце.
• Стану тобі водою прозорою, чистою.
Стану тобі горами скелястими, сильними.
Буду твоєю силою.
Буду твоєю опорою, другом, єдиною.
Моє серце тепер розпилене одна половинка тобі інша нехай у мене лежить.
Сьогодні небо дарує нам мир.
Ангели гойдають хмари своїми тендітними крилами.
Ти той з ким летітиму і не боятимусь.
Падатиму та всеодно довірятиму.
Боляче та вставатиму тільки за умови, що ти зі мною.
Я твоя сильна, ненав'язана часом ідеологія, витвір мистецтва,
твоя бо вдосконалена тобою.
• Це такий стан коли відпускаєш неможливе.
Я знаю, що вона виживе.
І зможе жити без ліків, які завжди в його
обіймах/розмовах/підтримці.
Спогад, це всьоголиш привид.
Зроби його добрим, підкормлюй і він
більше не душитиме тебе,що ночі
приходячи у ілюзіях і курйозності чи то минулого, чи то майбутнього…
З ним затишно, але без нього безпечно.
Вона завжди така радісна, грайлива
І ніколи на людях не показує свою слабку половинку її грайливого его.
Хоча він став винятком…
І вона ділила з ним життя/біль/радість/спогади.
Він завжди втілював в ній своє божевілля.
Пишався і відверто штовхав виконувати мрії, які вона вважала за неможливе.
Він був втіленням її ідеалу…і залишився ним.
Іноді їм вистачало просто мовчати/слухати музику/ніколи нічого не обіцяти.
Вона ділила небо на два і віддавала йому свою половину, аби його нічого не тіснило.
Вони доповнювали один одного словами.
Накривали на стіл дискусіями.
Взувались в щирість.
Одягались в спокій.
Це було безпечно і до істерики вірно.
Так могло тривати вічність.
Вони б цінували кожну секунду і кожну подію ніби в останнє/ніби сьогодні закінчуються життя.
Слова багато значать, але вчинки більше.
Один не вірний крок і ти забортом лайнера, що в країну щасття їде…
Треба зважити кожен крок перед тим, як щось сказати/зробити.
Треба сміливішою бути аби нічого не впустити.
• Венеція
А ти знаєш, як в Венеції небо згортається в долоні? Як вмирають не народженні серця?
Як регочуть в утробі матері діти?
А ти знаєш, як я що ночі в снах зникаю?
Як біль вивертає назовні ребра?
Як твої слова паралізують руки й ноги?
я як безнадійно хворий паціент в неврологічному диспансері… і здається мене скоро випишуть…
от тільки не до дому, а в божевільню.
Ти так, самовпевнено ламав мені ключиці, залишав синці і гемотоми.
А я натомість тобі підкорялась не пожіночому, а психоморальному етикету.
Коли ти вже нарешті зрозумієш, що це літо тобі найкраще пасує?
Що я була найсмачнішою твоєю жінкою?
І такого розуміння ти не дістанеш не на
одному материку чи океані…коли вже
нарешті, ти вимикатимеш на ніч світло?
І
перестанеш мені дякувати – словами?
Знаєш коханий, як непосильно важко
засинати на важкій вологій подушці?
Як вітер шепче про викидні твоїх ненароджених почуттів?
Мені не потрібні відповіді, сповна вистачає запитань…
• Ще декілька годин і я зійду чи з'їду
З цих бетонних стін
обвішаних картинами
Захитаються вікна/дерева/совість
Я не … я не знаю насправді хто ви
Тут надто багато просторів
Сліпих та німих людей
Що говорять та їх не чують
Що закривають очі і клято вірять у свої занедбані істини
Ідеалісти/художники/невростеніки
Одні панічно кидаються з вікон
Другі розмальовують брехню у яскраві кольори
А треті живуть так наче в раю
хоча їх оточують війни
Розгортаю вам радість на груди
Дихай спокійно
Дихай на повні груди
Наче годинники припинили свій хід і в тебе достатньо часу подумати
Вони наче ті фурії зачинені в власних тілах
І оточуючі їх незбагачують і неруйнують
а так як і інші цинічно обходять з усіх можливих боків.
Цей світ жахається й земля щоночі стогне
Тут так багато поранених душ