цегли, яку хотіли зробити м’ясом але
як завжди нічого не вийшло…
Ніч приготувала знову сіре небо,
що б коли я його поглядом їстиму то подавилась.
В мене наче вселилась сновида
я сон замінила на фільми.
Знаєш, любий чому я так часто з тобою погоджуюсь і ніколи не влаштовую гучних істерик?
Тому, що мабуть, ще досі
є таке кохання, яке все терпить,
а потім зривається бо зубна щітка лежить не на своєму місці і чашка не помита.
Іронічно ховаєш совість у шухляді з
шкарпетками і білизною.
Посуті, я перед тобою не заплямована, чиста.
Але відчуття ніби
я оголенна стою посеред вулиці,
а ненаситні погляди оглядають моє тіло,
і мені від того ніяково, соромно і хочеться
крізь цю холодну бруківку провалитись,
щоб мене більше ніхто й ніколи не бачив.
Ти коли небуть таке відчував?
Просто іноді
я хочу тобі сказати „ кохаю “,
а це відчуття змушує мовчати.
Хоча ми ж просто з тобою друзі.
І просто час від часу дружимо з тобою в губи.
• /"Вона завжди приходить до мене ніжною,
Але я відчуваю в ній фатальність.
Я обожнюю її волосся, очі вони ніби зносять мені дах. Я обожнюю ігривість і боюсь залишитись без її ніжного запаху…"/
Це було недавно, всьоголиш декілька списаних лірикою сторінок тому назад.
Це було теплого, розніженого котячими лапами, ранку.
Це було стримано, неочікувано і толерантно.
Кажуть, що люди забули про кохання
Віддаються фальші.
Кажуть, що бароко замінило класицизм,
А романтизм за гранями реальності.
Це такий запашний момент коли не тіла, а душі танцюють степ.
Стверджують, що розум тепер ірраціональний.
Але люди, ще досі серйозно списують небо своїми антрактними виставами.
Хтось починає з прологу, хтось з нової соти сторінок, хтось спускає очі в низ і дописує останні слова чи репліки.
От тільки Вічність завжди вірна її ніколи невидно, вона завжди з нами і про неї докінця ніхто не знає.
До когось, вона приходить в снах, тихо лягаючи у ліжко звертається клубочком.
До когось, вона призирлива, а когось боїться,
Когось терпить, а когось припідносить.
Так, вона бува іронічна. Але іноді вона слабка..
Кажуть, що в вічності не буває замків
Але вона буває істеричною і водночас доброю до нудоти.
•
Коли мене топитимуть
й кидатимуть в вогонь
,
я не ридатиму і не жалітиму.
Я не жалітиму, за смуток і за
радість і не за ночі, які неспала думаючи де ти,
я не жалітиму минуле воно того уже не варте,
й майбутнє того неповторить.
Я не хотітиму тобі в лице сказати, як боляче твої слова встромляли списи,
я не хотітиму вліпити тобі ляпаса за те, що я дозволила мене до ніг спустити,
я не проситиму тебе піти з мого життя,
сама піду як горда львиця і не обернеться моя
душа на тебе подивиться,
я не впаду коли ітиму і на дорозі не спіткнусь я буду рвати
совість на дрібниці і більше
не скажу, що повернусь.
• Лише очі крізь стіни
І память бумажна
Всі твої вірші – дикі релакси
Між словами та пір'ям
Я твоя мрія -
Поставша із пороху й зілля
Забута трагокомедія
В пам'яті вбита
Я клеймо на серці,
Дикий спянілий вітер.
Співай моя мила
І лети вище хмар
Неможливо любити
Коли довіра розчиналась
В пустих очах.
Смієшся на слухи
Плачиш у ніч
І згортаєш свій дитячий сюреалізм
В кришталеві коробки
З під цукерок й сніжинок.
Заховай свою совість
Від злих ненависних комедій
І згори теплом запітнілого сонця
Десь серед пустелі і диких баранів я залишу тут спокій. Іди.
• Хто я?
І чи все це даремно?
Запитання снують павутиння
В цих кімнатах я спалена поглядом й дика
Ти серце своє на аукціон поставив
А моє на розпродаж.
Я солона вода
Не пий! Несмачно і до нестями бридко
Хто я?
Німий чи сліпий, що половини Всесвіту не бачить і невідчуває?
Хто я для тебе?
Прірва розпечених зрад і ревнощів,що видає тебе з середини.
Хто я?
І чи щось я в цьому житті значу?
Тобою розгублена
тобою надпита
тобою сценічно покинута.
Ці титри не мають кінця
Знай! Ми ніколи не розійдемось ідучи по одній і тій самій дорозі.
Так, хто я?
Цілючий нектар чи отруйне яблуко?
дерево на якому шипи
З легенів вириваються птиці
Але не знають куди летіти
тому залишаються в клітці.
Мені ж вистачає твого повітря
Я ним вже не взмозі дихати.
Не потрібно! Іди!
Краще я буду Н І К И М.
• Я вибираю залежність досконалої жінки і плювати на ваші канони.
Я творіння Господнє і в мені моя сила, а правда в Законі.
Я твердиня і ніжність, мені непотрібні дорогі квіти і брендові сукні, я вибираю турботу і любов в кожному слові.