Науково-фантастичні оповідання
Для середнього та старшого шкільного віку
Переклад з англійської Дмитра Грицюка
Малюнки Радни Сахалтуєва
Передмова Олексія Кутинського
Перекладено за виданням:
Isaac Asimov. I, robot. Fawcett Crest,
New York, 1977.
Сборник научно-фантастических рассказов прогрессивного американского писателя, в которых пропагандируются идеи мира и прогресса, дружбы и сотрудничества между людьми.
ФАНТАСТИКА І МАЙБУТНЄ
Як би далеко ми не сягали у минуле людства — всюди зустрічаємо згадки про штучно створених істот, попередників роботів. Вони є і в найдавніших легендах землян — легендах про Атлантиду, вони і в найглибших розвідках історичної науки. Легенди містять розповіді про штучних птахолюдей, яких володарі атлантів нібито використовували як свою сторожу і охорону. Історична ж наука подає відомості про конструювання звіроподібних і людиноподібних автоматів задовго до нашої ери. Як свідчить історія, автомати, що імітували функції живих істот, створювали такі вчені, як Архіт Терентський, Дмитро Фалерський, Птоломей Філадельф, а за нашої ери Альберт Великий, Леонардо да Вінчі, І. П. Кулібін та багато інших вчених і винахідників. У XVIII ст. людиноподібних автоматів стали називати “андроїдами” за іменем швейцарського винахідника Анрі Дро, що сконструював багато дивовижних ляльок-автоматів — писаря, музикантку, рисувальника тощо.
До XX століття проблема андроїдів стояла далеко обіч головного напряму поступу людства і ніяк не торкалася його життєво важливих інтересів. Зовсім іншого звучання набрала вона в умовах науково-технічного прогресу, коли перспектива масового виробництва людиноподібних автоматів і розширення їх ролі в житті людського суспільства стала реальною.
Можливі наслідки масового вторгнення андроїдів у розвиток людства вперше спрогнозував талановитий чеський письменник Карел Чапек у своїй фантастичній п’єсі “R. U. R.”. У п’єсі, прем’єра якої відбулась на початку 1921 року в Празі, Карел Чапек не лише вводить новий термін “робот”, але й визначає основні проблеми, що мають виникнути при зіткненні з людьми автоматів, наділених штучним інтелектом. Відтоді проблема андроїдів — роботів — потрапляє в центр уваги письменників-фантастів. Така коротка історія роботів. А тепер про автора книжки “Я, робот”.
Батьки Азімова вивезли його з Росії до Сполучених Штатів, коли хлопчикові було три роки, отже, до школи він почав ходити вже у Нью-Йорку. Айзек був старанним учнем і слухняним сином, і коли 1929 року йому до рук якось потрапив новий і незвичний журнал, запитав батька, чи можна йому це читати. То був один з випусків першого в світі періодичного видання творів наукової фантастики, яке 1926 року заснував американський письменник-фантаст Х’юго Гернсбек. Батько Айзека, власник крамнички, в якій доводилось стояти за прилавком і малому Азімову, погортав ілюстрований журнал і сказав, що можна.
Журналові Х’юго Гернсбека, що звався “Емейзінг сторіз”, судилося зіграти в житті Азімова одну з вирішальних ролей. Айзек стає не лише захопленим читачем цього журналу, але й його учасником. Вже через три роки він сам починає писати науково-фантастичні оповідання. Хоча перше з них “Космічна спіраль” не було опубліковане, але це не зупинило хлопця. Захоплення фантастикою не заважало йому добре вчитись, і, ставши студентом, він продовжує пробувати свої сили на літературній ниві. І не без успіху. 1939 року “Емейзінг сторіз” опублікував науково-фантастичну повість Азімова “Покинуті на Весті”, а 1941 року журнал “Естаундінг сторіз” — оповідання “Калістянська загроза”, написане ще раніше, ніж “Покинуті на Весті”. В тому ж таки році Азімов здобуває звання магістра хімії і загальне визнання свого літературного таланту, що було пов’язане з публікацією його оповідання “Прихід ночі”. Починається успішна діяльність Азімова як вченого і як письменника. Його запрошують читати лекції до Колумбійського, а з 1949 року і до Гарвардського університету. Він веде дослідження з біохімії, працює також в галузі математики і міфології, здобуває звання доктора наук, а згодом і професора, стає визначним, авторитетним ученим. Водночас неабиякі літературні здібності забезпечують йому найвищу нагороду в галузі фантастики — премію Х’юго, засновану на честь фундатора і редактора журналу “Емейзінг сторіз”, і вводять його в першу п’ятірку американських фантастів. Однак подвійне навантаження і роздвоєння між наукою та фантастикою стає обтяжливим, і 1958 року Айзек Азімов залишає як університет, так і фантастику, присвятивши себе в основному популяризації наукових знань. Лише зрідка він дозволяє собі читати лекції в університеті чи писати художні твори (1969 року він опублікував два оповідання, а 1972 року новий роман).
Авторський здобуток Азімова перевищує сотню книжок. Це переважно науково-фантастичні романи, повісті і новели, а також праці з біохімії, математики, міфології та астрофізики. Свою роботу в журналі наукової фантастики Азімов присвятив детальному розкриттю кількох чітко окреслених тем: розселенню землян у космосі, оволодінню четвертим виміром Всесвіту — часом, етичним проблемам використання роботів у людському суспільстві тощо. Кожна тема старанно осмислена в Азімова, пов’язані з нею проблеми детально проаналізовані, результати аналізу зведені в певні концепції, що доводяться до читача в тематичних циклах оповідань, повістей і романів.
У пропонованому збірнику подається вісім новел з циклу роботизації, написаних в різний час, але поєднаних спільними героями і єдиною концепцією розвитку етичних стосунків між роботами та людьми. Свою світлу любов до фантастики і віру в кінцеву перемогу добра і справедливості Айзек Азімов проніс від дитинства та юнацтва крізь усе життя, не зраджуючи їх ніколи. Добре знання і відчуття законів пригодницького жанру дозволяє письменникові будувати динамічні ситуації, утримувати зацікавленість читача, уникати схематичності образів. Усі герої творів Азімова, як позитивні, так і негативні, як люди, так і роботи, наділені зворушливими рисами живих мислячих істот, що забезпечує їм симпатії та співчуття читача.
Збірка новел “Я, робот” вперше була опублікована 1950 року і принесла Азімову світову славу. В ній розповідається вигадана історія розвитку науки робототехніки. Три основні закони цієї науки, які сформулював письменник у своїх науково-фантастичних творах, нині вийшли за межі фантастики і покладені в основу теорії програмування і масового застосування роботів на виробництві. Однак вихід ідей Азімова у промислову практику аж ніяк не знижує художньої вартості його творів. Навіть сухі на перший погляд закони робототехніки набирають тут життєвої конкретності і сприймаються як пряме звернення до людської совісті, до розуму й серця. Не випадково фантаст досить часто описує ситуації, в яких робот, що дотримується цих трьох законів, виявляється вищим і кращим від людини, яка їх порушує, а деякі оповідання, як, наприклад, оповідання “Доказ”, повністю присвячує розкриттю підтексту цих законів.
Дія оповідання “Доказ” розгортається в місті, охопленому передвиборною боротьбою. Свої кандидатури на посаду мера виставили двоє: політик-інтриган Френсіз Квінн і прокурор Байєрлі. Квінн звинувачує Байєрлі в тому, що той не людина, а робот, і намагається це довести. Прибувають експерти — роботопсихолог Сьюзен Келвін і Ланнінг — представники фірми “Ю. С. Роботс”. Квінн цькує Байєрлі, але мером все ж обирають останнього. Келвін розгадала секрет Байєрлі, — він справді є роботом. Однак роботопсихолог вирішує зберігати це в таємниці й надалі, оскільки робот виявився значно поряднішим від людини.
В основі кожної з восьми новел, як і новели “Доказ”, лежить той чи інший психологічно-етичний конфлікт. В напружених ситуаціях діють роботи і звичайні люди з різними характерами, поглядами, думками. Зовні люди й роботи однакові, але поведінка роботів відрізняється від людської неухильним дотриманням трьох законів, що й допомагає в разі потреби відрізняти їх від людей. В новелі “Роббі” йдеться про дружбу робота й дитини; в новелах “Логіка”, “Спіймати кролика”, “Брехун”, “Загубився робот”, “Зачароване коло” та “Втеча” розглянуто екстремальні ситуації, які можуть виникати в силу специфіки програмування роботів. Від новели до новели роботи Азімова стають дедалі досконалішими і поступово перебирають на себе щораз більше людських обов’язків. Зрештою, окремі з них досягають влади над людьми, яку здійснюють в інтересах людей.