— Напевно, десь посередині, — висловив здогад Давид.
— Саме так, — розгортав свою думку рабе з талантом справжнього оратора. — Це, як ви пам’ятаєте, середина, Руах, наше «Я» — те, що і робить людину людиною: наша свобода вибору, яку дарував нам Творець і яка забезпечена оцими двома началами: духовним і тваринним. Кожен сам вирішує, у який бік йому рухатись: до тварини чи до ангела.
— І перемагає та сторона, про яку більше дбаєш… Тому люди та їхні вчинки такі різні, — замислено продовжив Давид.
— Так, мій юний друже. Той, хто довго прислухається до одного, приглушує інше. Тривалий час, водячи свій народ по пустелі, Мойсей ліпив духовну душу народу, бо в Єгипті з нас зробили, по суті, не просто рабів, а завжди голодних і сумирних майже тварин. А що потрібно тваринам? Їсти, пити, розмножуватися, така-сяка домівка… і головне — вижити в таких умовах, де кожен сам за себе й ніякого суспільного руху вперед — до культури, науки… Люди ж не просто розумні тварини. У нас є душа з Нешомою. У людей з низьким інстинктом самозбереження можуть бути і кращі шанси на виживання, якщо вони добре розвинуть свої духовні начала: здатність співчувати, розвивати свої таланти, любити ближніх і прощати один одного — та зможуть об’єднатися заради спільної мети… Для цього в людей і є культура, мистецтво, релігія — це те втілення громадської духовності, яке рухає людство…
— А політика? Чи є вона духовна?
— О-о-о, це складне запитання. Ця примхлива пані ніби діє в інтересах людей, але завдає більшості страждань. Можна сказати, це теж живий, тільки суспільний організм, де поєднано матеріальне й духовне — Нефеш і Нешома: тварина Нефеш розв’язує війни, приносить голод, страждання, смерть; ангел Нешома їх залагоджує і дбає про прогрес, а от «Я» суспільства — Руах — оце і є вибрані нами політики…
— Але, напевно, кожен з нас має шанс покращити рух до суспільної Нешоми?
— Звісно! Адже відома істина про те, що народ має ту владу, на яку заслужив. А заслужив чим? Правильно, рівновагою чи то, краще сказати, устремліннями всередині себе, бо, обираючи політика, ми шукаємо споріднену душу, отож маємо при владі практично себе… Ми — корінчики одного великого дерева Життя. Ми всі його годуємо й живимо своїми маленькими началами…
Присутні з повагою дивилися на рабе й Давида.
— Так, тільки обирали й мали, — підкреслено в минулому часі сумно уточнив адвокат Еліаш. — Коли мова про Давню Грецію чи сучасні Британію, США. Ми ж не обирали ні Сталіна, ні його служак…
— Життя рідко справедливе, та в наших силах подбати про зміни, що починаються з роботи над своєю душею…
— Дякуємо, рабе: тепер ми будемо більше думати про свою Нешому, — сказала Мірочка.
— Ах ти моє янголятко! — вкотре замилувалася внучкою бабуся Циля.
Далі звучали веселі єврейські пісні, і півкварталу мало теж піднесений настрій від мелодійного багатоголосся «Хаве-нагіли»…
О четвертій недільного ранку дрібненький камінчик легенько стукнув у шибку спальні Давида: Збишек із вудками кликав товариша на рибалку. Хлопці швидкими кроками прямували по сонному Львову в бік Полтви. Щебетливий Збишек сипав цікавими історіями зі свого шкільного життя, а Давид зацікавлено слухав, бо йому відкривалися нові, не властиві приватній школі реалії, які потребували довгого філософського перетравлювання.
— Діло було після Великодня — а ти знаєш, що в нас на свято вітаються «Христос воскрес!» — так от, на географії питає вчителька Янека: «Хто відкрив Америку?» — ну, та то вже всі горобці процвірінькали, а йому щось перемкнуло, візьми та й ляпни: «Христос Колумбус!» А якось на арифметиці він сів на книжку, щоб на контрольній списати… І що ти думаєш? Не поталанило бідаці — учителька її забрала; а коли підходить вдруге, він опускає очі під її пильним поглядом на свій стілець і каже: «У мене там нічого немає!» Вона йому так ядуче: «Співчува-а-аю!» Ми всі від сміху під столи полізли… Тільки втихли, а він каже: «Але ще виросте!» Ту контрольну ми вже писали наступного разу… А потім учителька його сповідає, сповідає й каже: «От ким ти хочеш стати, як виростеш?» Янек думав-думав: «Не знаю…» — каже. Учителька старається далі: «Ну, а що тобі найбільше зараз подобається?» А Янек у моменті: «Дівчата!» А у вас такі трафунки є?