Загалом, ідея запропонувати це оповідання Джорджеві Бернзу та Ґрейс Аллен ґрунтується на твердженні, що фарс і комедія привертають увагу не більш як півгодини, і водночас на тому, що в особистостях цих акторів є великий потенціал для повнометражних фільмів.
Упродовж перших тридцяти хвилин чистого фарсу глядач сміється, упродовж других він розважається, а упродовж третіх йому хочеться лупцювати комедіантів по голові. Чаплін пересвідчився в цьому, коли вирішив знімати довші картини, як-от «Перерваний роман Тіллі», «Малюк» etc. У кіно він відкидав багато чого зі своєї суто фарсової особистості, щоб дати місце таким діаметрально протилежним художнім засобам, як пафос, у «Малюку» й розвивати цей загальний принцип, уже багато років добре відомий авторам легкої комедії.
Керуючись таким засновком, автори, які подають на розгляд цю історію, спробували урізноманітнити звичного заїждженого коня, що повезе манатки Джорджа Бернза та Ґрейс Аллен, почуттями та емоціями, спільними в усіх людей, і це, сподіваємося, дасть у наслідку таке саме визнання акторів, яке досі вони здобували лише за свої старання в галузі фарсу. Цю ідею спершу подали самому Джорджеві Бернзу, і він так нею зацікавився, що закликав нас працювати далі.
Нижче поміщено запропоноване оповідання:
Ґрейсі ні в сих ні в тих
(Френсіс Скотт Фіцджеральд і Роберт Спаффорд)
Діставши невелику спадщину, бідний Джордж зразу ж був ладен покинути роботу рекламного агента, вийти у відставку й перебратися на периферію, аж тут начальник викликав його до кабінету, щоб поговорити про справу. Вона дивним чином зацікавила й захопила Джорджа — закоренілого старого парубка, що волів триматися в тіні. Плекав у собі ці риси на радість людям і мав утіху саме з того, а не з якихось власних успіхів. Завдяки такій чесноті Джорджа вважали найкращим на весь Мангеттен рекламним агентом, і, ймовірно, якраз тому начальник і попросив його взятися за цю дуже нелегку й непросту справу.
Коротко кажучи, справа, як пояснив керівник агенції бідному Джорджу, зводилася до того, щоб увійти в середовище багатіїв і розплутати дивну ситуацію.
Ця незвична ситуація склалася з містером Оґастесом Ван-Ґроссі[59], що його віддавна сприймали як одне ціле з яхтовими регатами в Америці, та його двома доньками, вихованими без матері. Батько постановив, що старша має вийти заміж раніше, ніж молодша[60]. Ба, старша дочка була справдешнім джерелом непорозумінь. Доволі гарненька, вона, однак, завжди виказувала себе незграбними промахами в мові й поведінці, так що бездоганні молодики з оточення міс Ван-Ґроссі уникали її. Досі вона не змогла знайти залицяльника, тож здавалося, що жодна із сестер ніколи не одружиться.
Завдання рекламної агенції полягало в тому, щоб послати її найтямущішого працівника до Ньюпорта. Там під час кубкових перегонів яхт він мав з’ясувати, чи не вдалося б залучити природні обдарування Ґрейсі, якими досі старанно, але невдало маневрували, і так ними скористатися, щоб нарешті видати її заміж. То був уже останній із усіх можливих вивертів, на які пішов батько.
Спершу Джордж категорично заперечував. Він уже вибрав до вподоби маленький котедж, у якому можна було б насолоджуватися маленькою спадщиною й доводити сіянку до цибулин, а не цибулини до орхідей. Але тут вкотре далися взнаки професійні інстинкти. Завдання зацікавило рекламного агента, і він поїхав у відрядження.
У поїзді Джордж далі марно поборював свою слабкість, хоч і взяв із собою друкарську машинку, всі дані про кубкові перегони й усі відомості про родину Ван-Ґроссі з її традиціями, що зумів відкопати в довідкових відділах редакцій газет. У мить, коли спало на думку повернутися назад, він побачив, що на дорожній сумці, поставленій разом із його власною не в тому місці — через прохід, написано «Ґейбрієлла Ван-Ґроссі». Інстинктивно скориставшись таким випадком, він перейшов прохід і під приводом того, щоб виправити плутанину з багажем, відрекомендувався батьковим приятелем, що їде на регату, маючи запрошення зупинитися в її домі. Ґейбрієлла, або ж Ґей, — незабаром вона сказала Джорджеві, що саме так її звуть, — була весела, як її ім’я, й видавалася значно тендітнішою та імпульсивнішою, ніж можна було б судити з її прізвища[61].
Під час поїздки Джорджеві вдалося витягти зі своєї попутниці, завдяки її наївності, кілька фактів про родину Ван-Ґроссі, з якою він мав провести наступний тиждень. Зокрема й те, що Ґейбрієллі вже в печінках традиція, відповідно до якої старша сестра Ґрейсі має вийти заміж раніше, ніж молодша. Агент, зі своїм виробленим чуттям, припустив, що в Ґей є коханий, поєднатися з яким забороняє ця традиція. Чи так, чи сяк, а ця дівчина мала жаль не до Ґрейсі, а до батька з його непоступливим характером.
Приблизно в цю ж мить невідомий Джорджеві молодик, предмет палких почуттів Ґейбрієлли, прийшов до наразі бездіяльного суперника за право представляти Сполучені Штати в кубкових перегонах найближчої суботи. Цей досконалий із усякого погляду молодик був улюбленець містера Ван-Ґроссі, й той сподівався, що рано чи пізно він закохається у старшу доньку. Оглядаючи яхту оком фахівця, суперники й не здогадувалися, що наступного тижня вона відігра`є дивовижну роль у житті кожного з них.
І приблизно за годину після того, як сутінки привели Джорджа до Ньюпорта, відбулася ще одна сцена. Вона так само вплинула на долі людей, які мали з нею щось спільне.
У саду, біля величезної вілли Ван-Ґроссі в Ньюпорті[62], дівчина годувала зграйку жадібних золотих рибок. Востаннє кинувши жменьку корму, вона сказала «на добраніч» своїй улюбленій рибці — великоротому й напрочуд мовчазному створінню. І, щойно відвернулась, — почула дивну відповідь.
Дівчина обернулася до створіння.
— Що ти сказав, Ною?
Ной промовчав.
— Ой ти, дурнику! — мовила вона й знову відвернулася.
І знову почула чудний вигук.
— Ною, я певна, що ти гукаєш це всім дівчатам, — обернувшись і засміявшись, сказала вона.
Гучно сміючись, дівчина не могла не помітити, що несподіваний звук, який привернув її увагу, долинув від непримітного входу до саду, трохи віддалік, з-поза смуги дерев. Це був дивовижний звук. Вже віддавна він лунав у серці Ґрейсі, хоч вона цього не усвідомлювала. У ньому бриніло щось нове, незвідане й чарівливе. Дівчина спинилась як укопана й глянула на небо: може, це птах, якого вона досі не чула. Однак Ґрейсі серцем знала, що це не птах, і за хвилину, коли знову пролунав звук, рушила до його джерела.
Джерелом був темний закуток біля входу, джерелом було море. Джерело було бозна-де. Точніше — в невеличкій, потрощеній, зовсім непридатній для використання плоскодонці, в якій стояв кошик на білизну[63], а в ньому й саме джерело, яке виявилося маленьким хлопчиком. Навіть у дедалі густішій темряві Ґрейсі не втрималася, щоб не вихопити його з човника й не пригорнути, вигукуючи від утіхи. Мабуть, дитина потрапила сюди з якогось приблудного й покинутого пароплава, але в цю мить Ґрейсі не думала про такі речі. Пройнята захватом, вона попростувала через смугу дерев.
На тому кінці смуги діялася інша сцена, яка заскочила б містера Ван-Ґроссі. Меншенька Ґей, тільки-но зійшовши з потяга, мчала до ліска — на побачення з молодиком, якого містер Ван-Ґроссі власноруч вибрав претендентом на руку Ґрейсі. Зустрівшись біля альтанки край ліска, закохані пристрасно обнялися, а тим часом у великому будинку Джордж дізнавався докладніші подробиці свого завдання.
Мільйонер і рекламний агент прогулювалися садами. Дійшовши до краю ліска, обидва почули той самий крик, що й Ґрейсі кілька хвилин тому. «Що це таке?» — спитав містер Ван-Ґроссі, але Джордж у цьому новому оточенні волів не висловлювати думок. Хотів скористати з власного припущення й, правильно визначивши, звідки доходить крик, переждав якусь хвилину та поміркував. Знову пролунав крик. Цього разу Джордж буркнув собі під ніс: «Ну, якщо це не дитина кричить, то я ніколи не чув дитячого крику». Натомість господареві маєтку мовив уголос, навмисно тицьнувши пальцем не в тому напрямку: «Ось послухайте. Ідіть он туди й розвідайте, що там, а я піду ось сюди». Щойно літній чоловік, спантеличившись, рушив, куди вказано, Джордж кинувся бігти на звук. Вмить він спіткав дівчину, з якою познайомився в поїзді, незнайомого юнака та трохи старшу дівчину з немовлям у білизняному кошику. Очевидно, ці дві пари тільки-но зустрілись, і наш рекламний агент — зовсім не вайло, коли випадало нав’язатися комусь у якійсь дивній ситуації, — нині вніс свою пайку до замішання, викликаного знайденням дитини.
59
…з містером Оґастесом Ван-Ґроссі… 1934 року на перегонах яхт за Кубок Америки в Ньюпорті (штат Род-Айленд) переміг Гарольд Вандербілт. Після невдалого початку він на «Веселці» обігнав яхту британського претендента «Спроба» і захистив Кубок.
60
…старша має вийти заміж раніше, ніж молодша. Паралель із п’єсою Вільяма Шекспіра «Приборкання норовливої». Баптіста, у якого дві доньки, відмовляється всерйоз сприймати залицяльників молодшої Б’янки, поки хтось не одружиться з її старшою сестрою Катаріною.
62
…біля величезної вілли Ван-Ґроссі в Ньюпорті… У 1880-х Ньюпорт (штат Род-Айленд) почав розвиватися як літня курортна й відпочинкова місцина для товстосумів. На океанських скелях споруджено масивні кам’яниці, звані «котеджами». Найвідоміші з них — це вілли Позолоченого віку, в багатьох із них відкрито музеї. Це сімдесятикімнатні «Прибійні хвилі» (1893–1895) Корнеліуса Вандербілта Другого, «Рожева скеля» (1898–1902), яку спроектував Станфорд Вайт, і «Мармуровий будинок» (1888–1892) Вільяма Вандербілта.
63
…стояв кошик на білизну… Пов’язано з Мойсеєм, знайденим у комишах (див. Книга Вихід, 2:3), і це виразно зазначив Фіцджеральд у власноруч переробленому варіанті цього оповідання, що доданий після цих приміток. Улюблена золота рибка Ґрейсі зветься Ной — це також кумедна паралель із Біблією.